виховна робота
Виховні заходи у квітні 2021 р.
1 квітня – Міжнародний день сміху: історія та традиції свята
Сьогодні, 1
квітня, – Міжнародний день сміху. Цей день не внесено ні в які календарі
знаменних дат і всенародних свят, але його цілком можна віднести до
міжнародних, оскільки він з однаковим успіхом відзначається і в Німеччині, і в
Англії, і у Франції, і в Скандинавії, і навіть на Сході. В одних країнах 1
квітня називають День сміху, в інших — День дурня. Принаймні, так
вважають в Англії і США, а в Шотландії – «Днем зозулі», в Японії – «Днем ляльки»
і зовсім вже неделікатно називають своє першоквітневе свято жартів в Італії –
«День дурня». В Україні ж це «День сміху».
У цей день кожен хоче пожартувати над кимсь, тож ніхто не
застрахований від розіграшів і навіть найсерйозніші люди мимоволі посміхаються.
На думку деяких дослідників, традиція жартувати 1 квітня
походить ще від античного фестивалю Деметрія, який відбувався на початку
квітня, і в основі якого лежала легенда про викрадення богом підземного світу
Аїдом доньки богині Деметри — Прозерпіни. Пошуки доньки ні до чого не призвели
— адже її крики були лише обманною луною.
Ще одна гіпотеза пов’язує святкування Дня сміху з
весняним рівноденням за Григоріанським календарем
Є також версія про походження традиції з подій, що
описані в віршах з одинадцятого по п’ятнадцятий глави двадцять восьмої
Євангелія від Матфея . За цією версією, у день, що відповідає сучасному 1
квітня, відбулося Воскресіння Христове, а римська варта могили, поширивши
неправдиві відомості про те, що тіло ніби-то було вкрадене учнями Христа, стала
зачинателем звичаю поширення неправдивої інформації (розіграшу) у цей день.
Важко розповісти,
звідкіля пішло це свято. Звичай веселитися, жартувати й обманювати один одного
саме 1 квітня існує в дуже багатьох країнах. За однією версією, звичай
жартувати 1 квітня, пов’язаний із перенесенням дати святкування нового року.
Так, до другої половини XVI століття, європейський новий рік починався
наприкінці березня. До цієї події готувалися, ходили один до одного в гості,
дарували подарунки. Сама зустріч Нового року відбувалася 1 квітня. Пізніше, за
наказом французького короля, початок року офіційно стали відзначати 1 січня,
але багато підданих продовжували святкувати 1 квітня. Щоб позбутися старих
традицій, їх стали називати «першоквітневими дурнями», стало модним їх
розігрувати і висміювати. Пройшли роки, а традиція зустрічати перший день
квітня жартами залишилася. Головне — щоб жарти були добрими і покращували
настрій. Однак минули роки, перш ніж нововведення перемогло багатовікову
звичку. Чимало людей через незнання чи через консервативні погляди продовжували
обмінюватися привітаннями та подарунками в останній день колись новорічних свят
— 1 квітня. Інші ж тішилися над ними й називали «квітневими дурнями» або
«першоквітневими рибами», бо вони легше за все ловляться на гачок. Досі
французькі кондитери виставляють цього дня величезних шоколадних риб, а дітлахи
намагаються прикріпити до спин товаришів паперових рибок.
Хоча про виникнення першоквітневої традиції й існує
чимало різних гіпотез, але багато хто вважає, що її корені сягають у
середньовічну європейську «балаганну» культуру. По суті — це один із
найстійкіших елементів язичництва, що осіли в християнській свідомості.
На думку деяких дослідників, традиція жартувати 1 квітня
походить ще від античного фестивалю Деметрія, який відбувався на початку
квітня, і в основі якого лежала легенда про викрадення богом підземного світу
Аїдом доньки богині Деметри — Прозерпіни. Пошуки доньки ні до чого не призвели
— адже її крики були лише обманною луною.
Одразу ж після весняного рівнодення давні римляни
відмічали свято на честь божества сміху (Risus). Свято це поєднувалося з
різними жартівливими обманюваннями. Римський письменник Апулей, автор
«Метаморфоз», писав з цього приводу: «Забави ці, які ми щороку влаштовуємо на
честь Сміху, завжди мають які-небудь вигадки. Ми єдині з усіх народів, що
умилостивляє забавами, веселощами та жартами божество, яке називається Сміхом».
Ісландські саги також розповідають, що звичай обманювати
1 квітня існує з дуже давніх часів та введений самими асами (богами). Цей
звичай поширений у Данії, Швеції, Норвегії та в багатьох інших країнах.
У давніх індійців в квітні, першому місяці їхнього року,
відзначався день народження богині Сіти. На цьому святі влаштовувалися і
сценічні вистави, у яких індійці жартома обманювали одне одного, намагаючись
таким чином привернути до себе богиню.
Перша письмова згадка про 1 квітня як конкретний День
усіх дурнів знайдено в англійській літературі й датується XVII сторіччям.
Щоправда, стверджують, що у Франції він існував із 1564
року, коли там було введено новий календар, що пересунув Новий рік із 25
березня на 1 січня. Однак минули роки, перш ніж нововведення перемогло
багатовікову звичку. Чимало людей через незнання чи через консервативні погляди
продовжували обмінюватися привітаннями та подарунками в останній день колись
новорічних свят — 1 квітня. Інші ж тішилися над ними й називали «квітневими
дурнями» або «першоквітневими рибами», бо вони легше за все ловляться на гачок.
Досі французькі кондитери виставляють цього дня величезних шоколадних риб, а
дітлахи намагаються прикріпити до спин товаришів паперових рибок.
У Англії та
британських колоніях Григоріанський календар увели 1572 року, а в Шотландії —
1600. Результат виявився той же, що й у Франції. Тільки тут свято назвали All
Fools’ Day, тобто Днем усіх дурнів. Незабаром колоністи експортували цю
традицію до Північної Америки та Австралії.
Найпопулярнішими жартами американських школярів
залишається кинутий на дорогу прив’язаний гаманець чи аркуш паперу, що
чіпляється позаду з написом «Чекаю стусана». Не відстають від своїх дітей і
дорослі. Мати може подати на стіл шоколадні тістечка, всередині яких суцільна
вата чи торт, заповнений ганчір’ям. Ще один розіграш популярний у містах, де є
зоопарки. Один співробітник мимохідь кидає іншому: «Тобі телефонувала міс Фокс
або містер Леон (що означає лисиця або лев), і просили перетелефонувати тебе їм
за номером…». Далі дається телефон відділу звіринця, де перебувають лисиці чи
царі звірів. Довірливий співробітник дзвонить і просить служителя покликати міс
Фокс. Працівник зоопарку, думаючи, що над ним жартують, намагається відповісти
якомога дотепніше, чим викликає обурення того, хто телефонує. Такий діалог може
тривати досить довго, доки обидві сторони не усвідомлять, яка сьогодні дата.
День сміху святкується зараз у всьому світі, але ніде не
є вихідним. У США його називають «святом серця, а не держави». До речі,
професор Стенлі Теп із інституту здоров’я в Окхерсті (Каліфорнія), стверджує:
«30 хвилин сміху на день дозволяють пацієнтові, котрий переніс інфаркт
міокарду, уникнути повторного нападу в найнебезпечніший період — перші півроку
після нападу, — і потім жити повноцінним життям. Здоровим же людям ця кількість
сміху подовжує життя на роки, іноді на десятиріччя».
У німців здавна існує звичай посилати кого-небудь,
найчастіше дитину, за тим, чого не можна принести. Цей жарт називається in den
Aprill schicken — «посилати кого-небудь у квітень» (обманювати), а той, кого
обманюють, одержав назву Aprilnarr (переклад той же, що й з англійської). Існує
думка, що цей жарт у англійців та німців з’явився як наслідування одному з
епізодів Святого Письма, сценічне зображення якого існувало у середньовіччі.
Зокрема, навесні, напередодні Великодня, зображували, як водили Ісуса Христа
від Каяфи до Пилата, а від Пилата — до Ірода. Це дало підставу для виникнення
німецької приповідки: Jemanden vom Pilatus zum Herodes schicken — тобто
«посилати кого-небудь даремно».
У чехів і словаків
теж існує вираз: Poslati koho z Aprilem. Цей же звичай відомий також у Польщі
та Литві під назвою Primaprilis. Є підстави вважати, що прийшов цей звичай до
Європи від римлян разом з самою назвою місяця — «апріль» і що він був частиною
якогось таємничого язичницького звичаю під час святкування.
1 квітня в Україні
Як припускають науковці, до нас це свято прийшло з
Німеччини, імовірно, на початку XVIII ст. Його називали ще брехливим днем або
Марією-брехухою — одним із народних прізвиськ Марії Єгипетської — святої VI
ст., день вшанування якої за старим стилем збігається з 1 квітня. Того дня
дівчата дурили людей, аби верховодити майбутнім чоловіком.
Для цього дня маємо приповідку: «Першого квітня — брехня
всесвітня!».
https://www.youtube.com/watch?v=H38ZXXL_BW0
День визволення
Хмельницького від нацистських загарбників
Щороку, 4
квітня, хмельничани вшановують пам'ять визволителів Проскурова. В цей день у 1944 році в результаті кровопролитних боїв наше місто було повністю звільнене від фашистських загарбників.
77 років тому, 4 квітня
1944 року, у ході Проскурівсько-Чернівецької операції місто Проскурів було
звільнено від нацистських окупантів.
З цієї нагоди сьогодні лягли
квіти на Військовому кладовищі, до меморіалу «Вічний вогонь» та Меморіалу Слави.
Гітлерівська окупація Проскурова
тривала майже три роки, від 8 липня 1941 року до 25 березня 1944 року. За цей
час у Проскурові гітлерівці розстріляли і закатували 81 тисячу людей, серед
яких 65 тисяч військовополонених Раківського концтабору Stalag 355. Тисячі
проскурівчан були вивезені на рабську працю до нацистської Німеччини.
Невпинний плин часу ніколи не
зітре з народної пам’яті подвиг визволителів, героїзм і мужність яких зламали
шалений опір ворога.
Вічна пам'ять і шана
героям!
7 КВІТНЯ –
ВСЕСВІТНІЙ ДЕНЬ ЗДОРОВ’Я
Щорічно 7 квітня світ відзначає
World Health Day або Всесвітній день здоров’я. Це одна з важливих соціальних
дат, значення якої переоцінити неможливо. Головна мета свята – звернути увагу
суспільства на важливість здорового способу життя та вчасної профілактики
захворювань.
Офіційний
свій відлік відзначення Всесвітнього дня здоров’я веде з 1948 року, а 7 квітня
– дата створення Всесвітньої організації охорони здоров’я.
Створення
Дня здоров’я – одна з перших ініціатив, з якою виступила Асамблея охорони
здоров’я при ООН практично відразу ж після створення організації. Аж до 1995
року міжнародні дні проводилися виключно силами ВООЗ, проте в кінці XX століття
до проблем здорового способу життя підключився Генеральний секретар ООН. Його
щорічні Послання сприяють залученню уваги державних і комерційних організацій,
волонтерів, простих громадян до питань захисту здоров’я і профілактики різних
соціально-небезпечних захворювань.
Саме
з 1995 року ВООЗ присвячує кожен рік тематиці, що стосується профільних питань
охорони здоров’я. Першою стала тема поліомієліту – вкрай небезпечного
захворювання, з яким, проте, вдається справлятися шляхом своєчасної вакцинації.
Тож глобальне викорінення поліомієліту і стало головною ідеєю 1995 року.
Незалежно
від того, чи ви ведете дитину на вакцинацію, здаєте кров у донорському пункті
вашого міста, розповсюджуєте інформацію про шкоду тютюнокуріння – ви додаєте
свій посильний внесок до створення здорового світу і здорового суспільства.
Чому
ж ВООЗ настільки активно прагне залучити якомога більше людей до питання
пропаганди правильного способу життя і захисту і збереження здоров’я? За
статистикою половина людей на планеті не має можливості отримувати медичні
послуги. Ще близько 100 млн. людей опинилися за межею бідності через те, що
витрати на лікування були завеликі. Близько 800 млн. людей змушені витрачати
більше 1/10 сімейного бюджету на послуги охорони здоров’я – такі витрати ВООЗ
називає «катастрофічними». Проблеми високих витрат та обмеженого доступу до
послуг охорони здоров’я вважаються однією з найважчих у світі. Саме їх
викорінення і є основною метою ВООЗ, а один із засобів боротьби – Всесвітній
день здоров’я.
Цьогорічний
День здоров’я присвячений темі «Загальне медичне страхування та первинна медична
допомога» і пройшов під гаслом «Здоров’я для всіх: будь-кого, будь-де» (Health
for all – everyone, everywhere».
https://www.youtube.com/watch?v=8k0dQYXK9_o
11
квітня – Міжнародний день визволення в’язнів фашистських концтаборів
11 квітня
в усьому світі відзначають пам’ятну дату — Міжнародний день
визволення в’язнів фашистських концтаборів (International Day of Fascist
Concentration Camps Prisoners Liberation). Вона встановлена в пам’ять про
повстання в’язнів концтабору Бухенвальд, яке відбулося 11 квітня
1945 року.
Система
концтаборів, вибудувана нацистською Німеччиною, є однією з найжахливіших
і найпотворніших речей, до яких докотилося людство.
Історія
появи концтаборів
Власне,
ув’язнення противників і неугодних режиму осіб у таборах —
не новинка. Згадаймо, що словосполучення концентраційний табір походить від
іспанського campos de concentración. Саме так позначали іспанці місця
ув’язнення супротивника й інтернування мирного населення у 1895 році
під час війни за незалежність Куби.
Термін
став сумновідомим під час англо-бурської війни 1899-1902 років: саме англійці
створили низку таборів для цивільного бурського населення, де від голоду
і хвороб умирали сотні людей.
Втім,
і англійці не були першопрохідцями — перші концтабори стали
використовувати під час Громадянської війни у США. Спочатку в таборах
збирали військовополонених для подальшого обміну, але з часом
ця практика припинилася. Умови утримання в таборах були жахливими.
Так, в одному з найбільш горезвісних — Андерсонвіллі —
в період з 1864-го по 1865 рік перебували понад 50 тисяч осіб,
з яких 13 тисяч померли або були вбиті.
Широке поширення отримала
система таборів для військовополонених під час Першої світової. За різними
даними, в ці роки в полон потрапили близько 8 млн людей
з усіх країн-учасниць конфлікту.
Справедливості
заради слід зазначити, що умови утримання в полоні були відносно
стерпними, в усякому разі смертність не перевищувала, за різними
даними, 10–12 %.
Істотну
роль у цьому зіграло те, що всі країни дотримувалися Гаазьких
мирних конвенцій, ухвалених на конференціях у Гаазі
у 1899 та 1907 роках, про закони та звичаї війни, включені
в комплекс норм міжнародного гуманітарного права.
Зокрема,
завдяки цим конвенціям, вижили сотні українців, які служили в арміях,
що воювали між собою — в австро-угорській і російській.
Вони здебільшого потрапляли в полон у боях на південній ділянці
фронту: в Галичині, Карпатах, на Поділлі.
Так,
одним з перших концтаборів ХХ століття був створений владою
Австро-Угорщини концтабір Талергоф.
Усього
через Талергоф з 4 вересня 1914-го до 10 травня 1917-го
пройшло не менше ніж 20 тисяч галичан і буковинців. Тільки
в перші півтора року загинуло близько 3 тисяч ув’язнених.
Усього ж, за деякими оцінками, під час Першої світової війни знищено
не менше ніж 60 тисяч русинів.
Під
час Громадянської війни в Росії кількість полонених теж вимірювали
тисячами, до того ж концтабори організували під час «червоного
терору», оформленому у відповідній Постанові РНК РРФСР від
05.09.1918 р.
Одним
з найвідоміших став Соловецький табір особливого призначення, або СЛОН.
Пізніше
ці табори об’єднали й розширили в рамках Головного управління
таборів НКВС СРСР (ГУЛАГ), який проіснував з 1930 до 1960 року.
За різними оцінками, через табори в СРСР пройшли до 20 млн
осіб, з них 1,7 млн — загинули.
У
табори потрапляли як за політичними звинуваченнями за ст. 58 КК РРФСР, так і за кримінальними
статтями.
Концтабори нацистів
Після
приходу до влади нацистів на чолі з Гітлером боротьба з інакомисленням одразу
набула вкрай жорстоких форм. Першим концтабором (нім. Konzentrationslager або
KZ) став Дахау поблизу Мюнхена, відкритий
20 березня 1933 року, він функціонував аж до звільнення
його американцями 29 квітня 1945 року.
Уведення
надзвичайного стану (лютий 1933-го) супроводжувалося масовими арештами
комуністів, яких нацисти звинуватили в підпалі Рейхстагу. У березні
1933-го ухвалено закон про надання нацистському уряду надзвичайних повноважень,
на підставі яких проведені арешти керівників «старих» політичних партій
(соціал-демократичної та інших), профспілкових діячів, а також
євреїв — письменників, журналістів і юристів. У 1933 році
кількість заарештованих в рейху — 26 789. Штурмовими
загонами SA та SS і поліцією створено близько 50 таборів
масового ув’язнення, зокрема Дахау, Оранієнбург, Естервеген і Заксенбург.
У число в’язнів
концтаборів потрапляли особи, які слухали іноземні радіопередачі,
«розповсюджувачі чуток», релігійні сектанти та гомосексуалісти.
У квітні 1934-го ці табори перейшли повністю під контроль SS,
судова влада втратила будь-яку можливість втручатися у справи гестапо.
У лютому 1936 року рейхсфюрер SS Генріх Гіммлер наділив гестапо
правом проводити арешти та розслідувати всі види антидержавної діяльності
в рейху. Малі концтабори ліквідували, а ув’язнених перевели у більші
табори — Дахау, Заксенхаузен і Бухенвальд.
У квітні
1938 року кримінальних злочинців, підданих «превентивному затриманню», перевели
з в’язниць у концтабори, які, крім первісної функції, стали
виконувати роль «виховних таборів».
Чисельність
політичних в’язнів (марксистів, противників нацизму та євреїв) збільшилася
після анексії Німеччиною Австрії та Судетської області (1938). Табори
переповнилися, особливо через арешт після «Кришталевої ночі» близько
35 тисяч євреїв. Загальна кількість в’язнів збільшилася з 24 тисяч
до 60 тисяч. Напередодні Другої світової війни загальна чисельність
в’язнів концтаборів сягала 25 тисяч. З 1939-го концентраційні табори
підпорядковані головному імперському управлінню безпеки
(Reichsicherheitshauptamt, RSHA) — РСХА.
З початком
Другої світової війни та захопленнями нових територій, а особливо
після нападу Німеччини на СРСР, зростає й мережа концтаборів. Часом
це були просто обгороджені шматки поля без будь-яких укриттів або споруд.
У цих нелюдських умовах, без їжі, води, медичної допомоги, тримали тисячі
військовополонених, захоплених Вермахтом у літню кампанію 1941 року.
Вони, власне, були приречені на болісну смерть.
Необхідно
врахувати, що нацисти, всупереч нормам Женевської конвенції «Про
поводження з військовополоненими», підписаної 27 липня
1929 року, відразу провели чітке розмежування між полоненими з країн
Західної та Східної Європи.
Якщо
на Заході діяли переважно трудові концтабори, де працю ув’язнених
використовували німецькі промисловці, то в Східній Європі, зокрема
на території Польщі, розташовувалися переважно табори смерті (нім.
Vernichtungslager — табори знищення), призначені для масового знищення
різних груп населення. Тобто конвеєрні фабрики вбивства.
Убивство
людей у таборах смерті поставили на потік. Були табори, призначені
для масових убивств євреїв і циган: Хелмно, Треблінка, Белжець, Собібор,
Майданек та Освенцим. Два останніх були також «звичайними» концтаборами
на території окупованої Польщі. У Німеччині такими таборами смерті
були Бухенвальд, Дахау і Равенсбрюк (перший жіночий концентраційний
табір). Для вбивств німці застосовували спочатку розстріли, пізніше —
газові камери. Трупи спалювали у крематоріях.
Повстання в концтаборах
і втечі з них
Неодноразово
приречені на смерть ув’язнені робили спроби втечі з таборів, часто
вдалі. Вони потрапляли в ряди загонів опору у Франції, Югославії,
Італії.
Але
були й випадки масових повстань у таборах. Одне з них —
повстання в таборі смерті Собібор. Його очолив уродженець Кременчука
лейтенант Червоної армії Олександр Аронович Печерський.
14 жовтня
1943 року в’язні табору смерті під керівництвом Олександра Печерського
та Леона Фельдхендлера підняли повстання. Повсталі змогли вбити 11
(за іншими даними — 12) есесівців з персоналу табору
й кілька охоронців-українців, але захопити склад зброї не вдалося. Охорона
відкрила вогонь по ув’язнених, яким довелося прориватися з табору
через мінні поля. Їм удалося зім’яти охорону й піти в ліс.
З майже
550 ув’язнених робочого табору 130 не брали участі у повстанні
(залишилися в таборі), близько 80 загинули під час утечі. Інші
втекли. Всіх, хто залишився у таборі, наступного ж дня вбили.
Після втечі німці
влаштували пошук утікачів. Спіймали й тут же розстріляли
170 осіб. На початку листопада 1943-го німці припинили активні
пошуки. Відтоді й до звільнення Польщі ще близько
90 колишніх в’язнів Собібора (тих, кого не зловили) видало німцям
місцеве населення або їх убили колабораціоністи. До кінця війни
дожили лише 53 учасники повстання.
Одразу
після втечі ув’язнених табір закрили та стерли з лиця землі.
На його місці німці зорали землю, засадили її капустою
та картоплею.
Також
були повстання й утечі в інших таборах: Треблінці, Варшавському
гетто, Маутхаузені й Бухенвальді.
Наймасовішою
була втеча з Маутхаузена (KZ Mauthausen) у ніч
на 3 лютого 1945 року. Понад 500 ув’язнених — переважно
полонені радянські солдати та командири — закидали вежі
з охороною камінням, колодками, вогнегасниками, мокрими ковдрами, замкнули
колючий дріт, що був під напругою, й вирвалися з табору.
Пошук
утікачів отримав серед есесівців знущальну назву «Мюльфіртельське полювання
на зайців» (нім. Mühlviertler Hasenjagd). Підрозділи СС, Вермахту,
Гітлер’югенду за допомогою місцевого населення переслідували
й по-звірячому вбили 410 радянських військовополонених, які втекли
з концтабору.
Там же
в концтаборі Маутхаузен у ніч на 18 лютого 1945-го серед
п’ятисот інших ув’язнених після катувань облитий водою на морозі (температура
повітря близько — 12 °C) і вбитий генерал Дмитро Карбишев. Його
тіло спалили в печах Маутхаузена.
З усіх
втеч із концтаборів можна виокремити два абсолютно неймовірних випадки.
Мова йде про втечі з полону на літаках.
Передусім
слід згадати про групу під керівництвом льотчика Михайла
Дев’ятаєва. 8 лютого 1945 року він з товаришами зумів захопити
бомбардувальник Не-111 на полігоні Пенемюнде й полетіти
з острова Узедом. На цьому полігоні випробували німецькі ракети
Фау-1 і Фау-2.
Після
війни Дев’ятаєв на цьому ж полігоні працював разом із Сергієм
Корольовим.
Другим
льотчиком, що зумів утекти на літаку, був американець Роберт Гувер
(Robert Anderson Hoover), льотчик-винищувач 52-го винищувального авіаполку
армії США. Його збили в бою 9 лютого 1944-го. Незадовго до кінця
війни він утік на списаному винищувачі FW-190.
Марші смерті та звільнення
концтаборів
Незадовго
до кінця війни нацисти докладали чимало зусиль для приховування злочинів.
Табори
руйнували, а трупи вбитих, які спочатку закопували в ровах, змушували
викопувати ув’язнених. Їх намагалися масово спалювати в печах
крематоріїв, на гігантських вогнищах, але це вдавалося
не завжди — наступ Червоної армії та військ союзників ішов досить
швидко.
Тому
німці починали масово переводити ув’язнених з таборів — здебільшого
пішки. Ці переходи отримали назву «марші смерті».
Найбільші
«марші смерті» пройшли взимку 1944-1945, коли Червона армія почала визволення
Польщі. Всього на 15 січня 1945 року в німецьких концтаборах
перебувало 714 211 ув’язнених (511 537 чоловіків
і 202 647 жінок). За підрахунками німецького історика
Мартіна Брошата (Martin Broszat), третина цих ув’язнених загинула під час
«маршів смерті».
Усього
відомо близько 50 таких маршів. Найбільші — з Освенцима, Дахау,
Бухенвальду. Нацисти вбивали ув’язнених великими групами до, під час
і після маршів.
11 квітня 1945 року
розпочалося повстання в Бухенвальді. Повсталі зуміли зібрати саморобний
радіопередавач і зв’язатися з командуванням 3-ї армії союзників
генерала Паттона.
Незабаром
передові частини американців увійшли в табір.
Цей
день і став Міжнародним днем звільнення в’язнів фашистських концтаборів.
Усього
нацисти збудували 14033 концтабори.
На територіях,
підконтрольних гітлерівцям, у концтаборах, таборах смерті, в’язницях
перебувало понад 20 мільйонів осіб із 30 країн
світу. 12 мільйонів не дожили до звільнення. Серед
загиблих — 5 млн громадян СРСР, а також 6 мільйонів євреїв
з різних країн.
Нацизм
став і залишається єдиною системою, яка поставила знищення цілих народів
на потік. Єдиною державою, яка будувала табори смерті, є нацистська
Німеччина, розгромлена силами Антигітлерівської коаліції.
Будь-які
спроби виправдати ці злочини є злочином перед пам’яттю про загиблих.
12 квітня - всесвітній день авіації день космонавтики
12 квітня 1961 року весь світ був
приголомшений повідомленням про початок нової ери космічних польотів. У цей
день космонавт Юрій Гагарін облетів планету Земля на орбітальному космічному
кораблі «Восток».
До
цього моменту були запуски у космос штучних супутників, але в цей день людина
вперше підкорив космос. Це стало гігантським проривом в історії космонавтики і
сьогодні в космосі вже тисячі супутників, космічні апарати здійснювали посадки
на Місяць і Венеру, почалося активне вивчення Сонячної системи. Перший політ
людини був найважчою і найнебезпечнішою, але прагнення до підкорення космосу багатьох
тисяч людей, які брали участь в підготовці польоту, подолало всі перешкоди.
На
честь цієї історичної події 12 квітня під всьому світі відзначають як
Всесвітній день авіації і космонавтики.
https://www.youtube.com/watch?v=aVPTuJGYOV0
Чорнобильська трагедія: пам`ять як попередження на майбутнє
Понад 30 років минуло з
моменту аварії на Чорнобильській АЕС, але її наслідки залишаються предметом
обговорення світової наукової спільноти. За визначенням UNSCEAR і ВООЗ,
Чорнобильська катастрофа віднесена до аварій ядерних об’єктів найвищого рівня.
Історики
ж наголошують на політичній відповідальності комуністичного режиму, який заради
ідеологічних інтересів поставив під загрозу життя і здоров’я мільйонів
громадян. Через недосконалість конструкції, порушення технології будівництва,
використання неякісних будівельних матеріалів, численні міні-катастрофи подібна
техногенна катастрофа в СРСР не могла не статися. Злочинні дії тодішньої влади
щодо приховування інформації з одного боку поглибили непоправні негативні
наслідки аварії, а з іншого – спричинили активізацію національно-демократичного
руху, що в кінцевому підсумку привело до розпаду СРСР. Приховування інформації
владою спричинили активізацію екологічного і національно-демократичного руху.
26
квітня 1986 року – день найбільшої в історії людства техногенної катастрофи.
Під час експерименту на 4-му реакторі Чорнобильської атомної електростанції
сталися два вибухи. В атмосферу Землі вирвалась хмара радіоактивного пилу.
Вітер поніс на північний захід небезпечні радіоактивні ізотопи, які осідали на
землю, проникали у воду. За числом потерпілих від аварії Україна займає перше
місце серед колишніх республік Радянського Союзу. На долю Білорусі припало
близько 60% шкідливих викидів. Від радіаційного забруднення сильно постраждала
також і Росія. Потужний циклон переніс радіоактивні речовини територіями Литви,
Латвії, Польщі, Швеції, Норвегії, Австрії, Фінляндії, Великої Британії, а
пізніше – Німеччини, Нідерландів, Бельгії.
На
той час керівництво Радянського Союзу проголосили гласність і відкритість.
Однак, надзвичайна ситуація на ЧАЕС засвідчила фальшивість гасел. Розуміючи, що
екологічна катастрофа такого масштабу матиме негативні наслідки для
комуністичного режиму, керівництво СРСР обрало курс на її замовчування. Уся
інформація про Чорнобильську катастрофу одразу опинилася під ідеологічним
контролем КПРС і КГБ.
Чорнобильська
катастрофа стала одним із каталізаторів розпаду СРСР. Спроби Москви приховати
правду про її наслідки, недостатні заходи безпеки і допомоги потерпілим
похитнули віру в “гуманність” комуністичної ідеї навіть у найлояльніших
прихильників. Радянська влада продемонструвала кричущу безвідповідальність за
долі людей.
Перше
офіційне місцеве повідомлення про аварію на Чорнобильській АЕС зʼявилося лише
через 36 годин – опівдні 27 квітня на припʼятському радіо оголосили про
“тимчасову евакуацію” мешканців Припʼяті – найближчого до ЧАЕС міста з
населенням близько 50 тисяч. Місто розділили на 5 секторів. У кожному
призначили відповідальних. Працівники штабу обійшли квартири. Рекомендували
зачиняти вікна, балкони, вимкнути електроприлади, перекрити воду та газ і взяти
з собою особисті речі, цінності, документи та продукти харчування на перший
час. Інші речі, наприклад, посуд і дитячі іграшки, а також свійських тварин
вивозити не дозволили. Зі спогадів Людмили Харитонової: “Трагічним було прощання з домашніми тваринами: котами,
собаками. Кицьки, витягнувши хвости, заглядали в очі людям, нявчали, собаки
вили, прориваючись до автобусів. Але брати тварин категорично заборонялося. В
них була дуже радіоактивна шерсть”.
Аби
зменшити кількість багажу та не викликати ажіотаж, людям сказали, що за
три дні вони зможуть повернутися додому. О 13:50 жителі зібралися біля
під'їздів будинків, а від 14-ї почали прибувати автобуси. О 16:30 евакуацію
населення з міста закінчили. Вивезли 44,5 тис осіб. У Прип’яті залишилося 5
тис, які були залучені до невідкладних робіт. Увечері 1 травня вітер з
Чорнобиля повернув на Київ. У місті почав стрімко підвищуватися радіаційний
фон.
Трагедією,
і, навіть, державним злочином стало те, що з метою «показухи» - буцімто
ніякої небезпеки радіації немає, партійне керівництво СРСР не скасувало
першотравневу демонстрацію. На Хрещатик за п’ять днів після аварії вивели сотні
тисяч людей, в тому числі школярів. Наступного дня всі газети рясніли парадними
повідомленнями.
Лише
2-го травня радянське керівництво ухвалило рішення про евакуацію населення з
30- и кілометрової зони навколо Чорнобильської атомної станції – на 6-й день
після аварії.
До
6 травня евакуювали понад 115 тисяч людей із 30-кілометрової зони навколо ЧАЕС.
Від радіації ця територія постраждала найбільше. Пізніше її назвали
Чорнобильською зоною відчуження, до якої увійшли північ Поліського та
Іванківського району Київської області (там розташована електростанція, міста
Чорнобиль і Припʼять), а також частина Житомирської області аж до кордону з
Білоруссю. Сотні невеликих селищ, що опинилися в епіцентрі забруднення,
зрівняли з землею бульдозерами. Більшість людей виселяли до сусідніх районів
Київської області. Для працівників ЧАЕС та їхніх сімей наприкінці 1986 року
почали будувати наймолодше місто України – Славутич. Спорудження завершили в
рекордно короткі терміни – перші мешканці оселилися в 1987–1988 роках.
У
повідомленні КГБ вказується, що станом на 8:00 годину 28 квітня рівень радіації
на 3-му і 4-му енергоблоках становив 1000–2600 мікрорентген на секунду, а на
окремих ділянках міста – 30–160. У цьому місці на документі Володимир
Щербицький зробив свою, тепер вже відому, примітку – “Що це позначає?”. Це
промовисто свідчить про те, що навіть найвищі посадові особи до кінця не
усвідомлювали небезпеки.
На
ліквідаційні роботи відразу кинули військовослужбовців. Першими на місце
катастрофи прибули кілька десятків солдат і офіцерів полку Цивільної оборони
Київського військового округу із приладами радіаційної розвідки й армійським
комплектом дезактивації техніки, мобільний загін хімічних військ та окрема рота
радіаційної та хімічної розвідки. Загалом у ліквідаційних роботах брали участь
військові хімічних, авіаційних, інженерних, прикордонних родів, медичні частини
Міністерства оборони СРСР, Цивільної оборони (ЦО) та МВС СРСР.
Влітку
залучили військових запасу та вільнонайманих. За неповними даними, участь у
ліквідації наслідків брали 600 тисяч осіб. Через опромінення багато з них
захворіли. Пожежні прибували “з голими руками”, без жодних засобів захисту,
приміром спеціальних ізолюючих протигазів, через що радіоактивні речовини
потрапили в дихальні шляхи. Саме вони зупинили ще одну потенційну катастрофу –
водневий вибух.
Сумарна
активність радіоізотопів, викинутих у повітря після аварії в Чорнобилі, була в
30–40 разів більшою, ніж у Хіросімі. Опромінилися майже 8,5 мільйони людей.
Українська
діаспора після аварії на ЧАЕС виявила високу громадянську позицію та активність
у світі. Вона організовувала демонстрації, готувала звернення до урядів
західних держав, збирала матеріали про трагедію. Закордонний провід Української
головної визвольної ради у вересні 1986 року доклав значних зусиль, аби питання
Чорнобиля внести на розгляд ООН.
Які
висновки має зробити людство із чорнобильської трагедії? Перш за все, це –
відповідальність, адже «мирний атом» виявився вже й не таким «мирним» і
безпечним, а, значить, має бути підконтрольний людині із усіма можливими
наслідками, і бути технологічно прогнозованим. А суспільство та відповідні
державні інституції мають бути готовими у «винятковому режимі» до можливих
нештатних ситуацій .
Українська
нація, жителі Вінниччини із гордістю та шаною згадують героїчний подвиг
ліквідаторів аварії на ЧАЕС, наших співвітчизників які першими вступили в
нерівний двобій із цією жорстокою зброєю, яка здатна вмить буквально випалити
усе живе… Певна необізнаність та непоінформованість ліквідаторів про
катастрофічні наслідки радіаційного випромінювання для людського здоров`я стали
фатальними для багатьох з них… Але це не зупинило наших військових, медиків,
правоохоронців першими прийняти на себе цей страшний вогонь небезпеки…іноді –
ціною власного життя.
Дякуємо
за подвиг, і вічна пам`ять героям, що віддали своє життя у боротьбі з цією
техногенною катастрофою!
І
пам`ятаймо, що людське життя – безцінне, і будь-які експерименти та наукові
впровадження перш за все мають бути безпечними для людства, для нашого
майбутнього, для життя на планеті Земля.
Цей
дощ – як душ … Цей дощ – як душ…
Цей
день такий ласкавий.
Сади
цвітуть. В березах бродить сік.
Це
солов’їна опера, Ла Скала!
Чорнобиль.
Зона. Двадцять перший вік.
Тут
по дворах стоїть бузкова повінь.
Тут
ті бузки проламують тини.
Тут
щука йде, немов підводний човен, і прилітають гуси щовесни.
Але
кленочки проросли крізь ґанки.
Жив–був
народ над Прип’яттю – і зник.
В
Рудому лісі виросли поганки, і ходить Смерть, єдиний тут грибник…
Ліна
Костенко. 2019
Інформаційні
матеріали щодо патріотичного виховання учнівської молоді та формування
патріотичної свідомості.
Національно-патріотичне виховання дітей та молоді – це
комплексна системна і цілеспрямована діяльність органів державної влади,
громадських організацій, сім’ї, освітніх закладів, інших соціальних інститутів
щодо формування у молодого покоління високої патріотичної свідомості, почуття
вірності, любові до Батьківщини, турботи про благо свого народу, готовності до
виконання громадянського і конституційного обов’язку із захисту національних
інтересів, цілісності, незалежності України, сприяння становленню її як
правової, демократичної, соціальної держави. Найважливішим пріоритетом
національно-патріотичного виховання є формування ціннісного ставлення
особистості до українського народу, Батьківщини, держави, нації.
Мета
патріотичного виховання конкретизується через систему таких виховних завдань:
- утвердження в свідомості і почуттях особистості патріотичних цінностей,
переконань і поваги до культурного та історичного минулого України;
- виховання поваги до Конституції України, Законів
України, державної символіки;
- підвищення престижу військової служби, а звідси – культивування ставлення до
солдата як до захисника вітчизни, героя;
- усвідомлення взаємозв’язку між індивідуальною свободою,
правами людини та її патріотичною відповідальністю;
- сприяння набуттю дітьми та молоддю патріотичного
досвіду на основі готовності до участі в процесах державотворення, уміння
визначати форми та способи своєї участі в життєдіяльності громадянського
суспільства, спілкуватися з соціальними інститутами, органами влади,
спроможності дотримуватись законів та захищати права людини, готовності взяти
на себе відповідальність, здатності розв’язувати конфлікти відповідно до
демократичних принципів;
- формування толерантного ставлення до інших народів,
культур і традицій;
- утвердження гуманістичної моральності як базової основи громадянського
суспільства;
- культивування кращих рис української ментальності - працелюбності, свободи,
справедливості, доброти, чесності, бережного ставлення до природи;
- формування мовленнєвої культури;
- спонукання зростаючої особистості до активної протидії
українофобству, аморальності, сепаратизму, шовінізму, фашизму.
Проект
УІНП «Відеоісторія» Як творилася держава. Українська революція 1917–1921 років
Практична
частина. Виконання колективної образотворчої роботи
«Козацька
артилерія». Виготовлення макету (ліплення) укріплень козацької
фортеці.
Культура України багата своєю історичною спадщиною, а також
природними чудесами. По всій території країни можна знайти пам'ятники культури
України – це і середньовічні замки і культові споруди IX-XIII століть, і місця
грандіозних баталій (наприклад, під Полтавою – поле Полтавської битви
російської армії під проводом Петра I проти шведського короля Карла XII в 1709
році). У Львівській області знаходиться один з найстаріших замків країни –
найстаріший на Західній Україні. Це Олеський замак, який знаходиться на пагорбі
біля селища Олесько. Здатні вразити уяву і інші середньовічні шедеври
фортифікаційних споруд: Ужгородський замок, замок Кам'янець-Подільського,
перлина епохи ренесансу – замок у селі Підгірці, Луцький замок зображений на
купюрі 200 гривень, Меджибізький замок у свій час був однією з улюблених споруд
славетного гетьмана Богдана Хмельницького.
Прикладом чудес природи може служити Тернопільська область,
де розташована друга за довжиною печера у світі. Найкрасивіші місця України нам
подаровані, звичайно ж, матінкою-природою. До її чудес можна віднести
заповідник «Асканія-Нова» (Херсонська область), озера Світязь (Волинь) і
Синевир (Закарпаття), кримські мармурові печери, Дністровський каньйон
(знаходиться відразу в 4 областях країни) та багато інших.
112.ua пропонує ознайомитися з самими красивими природними і
рукотворними куточками нашої країни.
Тур по замках
За даними істориків, на території України існує понад 5000
замків. Кожен з них по-своєму унікальний і особливий. Деякі з замків і фортець
знаходяться в кращому стані, від деяких залишилися лише руїни. Близько 20 живих
пам'ятників архітектури Київської Русі знаходяться в Україні. На архітектурних
конструкціях позначилася багатонаціональність України. Деякі замки зберігають
відбитки культури Австро-Угорщини, Польщі, Литви, Росії, Туреччини.
У західній частині України зберігається найбільша кількість
замків. Більшість з них свого часу були "кінозірками". Їх знімали
режисери Радянського Союзу, іноземні режисери, і не дивно, що сучасні
українські діячі мистецтва не можуть відмовитися від ідеї відобразити таку
красу.
Кам'янець-Подільський замок був споруджений в 11-12 століттях. Основні укріплення
фортеці були добудовані в 16-17 століттях. Фортеця є відмінним зразком надійної
фортифікації Східної Європи. Фортеця досі приймає відвідувачів.
Олеський замок був побудований в 14-17 століттях, на землях Галичини. Точна дата будівництва замку невідома. Вперше про нього згадується в 1837 році. Кажуть, що його побудував син князя Львовича. У 1646 році його зруйнували татари, але в 1682 році його викупив і відбудував колись народжений у ньому князь Речі Посполитої Ян ІІІ Собеський.
Замок Паланок називається також Мукачівський
замок. Він був побудований на 68-метровій вулканічній горі. Перша згадка про
замок в 11 столітті. Точна дата будівництва не відома. В оборонній системі
замку було 14 веж. Його захопили австрійці, і він довгий час був фортецею
Австрійської імперії.
Підгорецький замок знаходиться у Львівській області. Він споруджений у стилі епохи Відродження двома відомими архітекторами того часу. Один із замовників замку був гетьман Станіслав Конецпольський, він викупив його у Підгорецьких. Будівництво замку проходило з 1635 року по 1640.
Острозький замок побудований на пагорбі. Раніше там було дерев'яне укріплення, але у 1241 році воно було зруйноване. З 14 по 17 століття він був родовим маєтком Острозьких. У замку є дві вежі. На території замку є Богоявленський собор.
Замок Шенборн – один з наймолодших замків. Розташований в селі Карпати, що в Мукачівському районі Закарпаття. Був заснований в 1890 році як мисливський будиночок, а також як резиденція для графа Шенборна. У ньому 365 вікон, 52 димаря, 12 входів. Всі ці числа відповідають дням у році, тижням в році, і місяцям у році. Замок діючий.
Золочівський замок знаходиться у Львівській області. Був побудований більше ніж 500 років тому. Це комплекс з двох палаців. Обидва побудовані в стилі ренесанс. У ньому були знайдені два камені з невідомими написами на них.
Свірзький замок знаходиться в 40 кілометрах від Львова. Був побудований в 16 столітті, на замовлення магнатів Свірзьких. У фортецю його перетворив наступний власник, граф Центнер, в 17 столітті. Замок знаходиться в старовинному парку. Біля нього є костел 15 століття.
Хотинський замок приймає середньовічні фестивалі, там знімають кіно. Тисячі туристів щорічно відвідують Хотинський замок. Це одне із семи чудес України. Будівництво кам'яних укріплень Хотина прийнято пов'язувати з Галицько-Волинським князівством і з ім'ям Данила Галицького.
Меджибізький замок — замок-фортеця, розташований в селищі Меджибіж, у верхів'ях річки Південний Буг, при впаданні ріки Бужок, в 30 кілометрах на схід від міста Хмельницького. Найстаріша інформація, що стосується фортеці у Меджибожі, походить з часів існування укріпленого міста Рюрикович, яке виникло над Південним Бугом близько 1146 року. Першим господарем меджибізького міста найімовірніше був Святослав Рюрикович. В 1240 році, під час коли містом володів князь Галицький Данило Романович, Меджибіж захопили і знищили татари. Після того, як литовці у 1362 році відвоювали Поділля у татар, на місці колишніх укріплень було споруджено укріплений замок.
Летичівський замок (Домініканський монастир) в смт Летичів – це кругла зубчаста вежа, що височить над трасою Вінниця-Хмельницький, є фрагментом Летичівського замку, побудованого в XVI ст. кам'янецьким старостою Яном Потоцьким на вимогу польського короля. Після того, як у 1606 р. Потоцький з протестантизму звернувся в католицизм, замок перейшов у розпорядження ченців-домініканців. Вони почали перебудову замку під монастир.
Білгород-Дністровська фортеця (до 1944 року — Аккерманська фортеця) — пам'ятка історії та містобудування XIII—XV століть. Є однією з найбільш збережених на території України. Своїми розмірами вона перевершує всі подібні фортифікаційні споруди країни. Загальна площа території фортеці 9 га. Фортеця лежить на скелястому березі Дністровського лиману і має вигляд неправильного багатокутника. Раніше вона складалася з чотирьох дворів, кожен з яких мав специфічне призначення і міг самостійно вести оборону. Всі кріпосні споруди обнесені міцними стінами, протяжність яких сягає 2,5 км
Ряд замків зруйновані, і сьогодні можна спостерігати лише їх руїни. Такі напівзруйновані будови можна побачити чи не в кожному містечку Західної України. Дуже красиві генуезькі фортеці збереглися в Криму – Судаку, Феодосії, Балаклаві.
Вишукані палаци і маєтки
Крім укріплених замкових споруд в
Україні до наших часів збереглися десятки палаців, маєтків. Тут згадаємо
найвідоміші.
Резиденція митрополитів Буковини і
Далмації — це
архітектурний комплекс — перлина Чернівців і вершина творчості відомого
чеського архітектора і вченого Йозефа Главки. Він спроектував нетрадиційний
комплекс споруд у дусі еклектики з переважанням елементів візантійського та
романського стилів. Побудований на місці старого єпископського будинку в
1864-1882 рр. Сьогодні тут розташований Чернівецький національний університет
імені Юрія Федьковича. 28 червня 2011 було прийнято офіційне рішення про
внесення Резиденції до списку Всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО.
Палац Качанівка знаходиться в 170 кілометрах від Києва. Це єдиний в Україні маєток, який уцілів у комплексі, незважаючи на війни і революції. Палац перебудований на замовлення родини меценатів Тарновських. Він знаходиться на схилі, який із двох боків омивають мальовничі ставки. Тут Михайло Глінка писав оперу "Руслан і Людмила", а Микола Гоголь вперше на публіці прочитав повість "Тарас Бульба".
Садиба Голіциних знаходиться в Тростянці Сумської області. Головною прикрасою і пам'яткою є Круглий двір Тростянця. Зовні Круглий двір – це висока стіна з чотирма баштами і в'їзними воротами. Всередині він має відкритий простір, навколо якого розташовані трибуни. Садибу побудували в 1749 році пани Надаржинські, тодішні власники міста. Тут проводилися циркові шоу і кінні спектаклі.
Палац Розумовських в Батурині, гетьманський палац – велична споруда, яка будувалася у 1799-1803 рр. за проектом видатного шотландського архітектора Чарльза Камерона. Правда, в ті роки Розумовський вже гетьманом не був, тому палац будувався як графська резиденція. Палац збудували в стилі палладианізма. Це не єдина подібна споруда в Україні. В основі цього стилю лежить суворе дотримання симетрії, облік і запозичення принципів класичної храмової архітектури античного періоду.
Палац Кеніга у Шарівці Харківської області з'явився в початку 19 століття як маєток Ольховських. Свого розквіту він досяг в кінці 19 і початку 20 століть, перебуваючи у власності чергового цукрового магната – Леопольда Кеніга. Кеніг значно розширив будівлю садиби, перетворивши її на справжній палац з баштами і парадними сходами. Сходи трьома терасами спускалися до фонтану і басейну з містком. Велика увага також приділялася парку, оранжереям для тропічних рослин і другорядним приміщенням для робітників. Зараз цей архітектурний комплекс знаходиться в стані напівруїни.
Маріїнський палац у Києві збудовано в 1744 році на замовлення імператриці Єлизавети за проектом архітектора Бартоломео Растреллі. Маріїнський палац – яскравий приклад стилю бароко: виразні об'єми, багата пластика фасадів. Під керівництвом учня Растреллі – російського зодчого Івана Мічуріна будівництво палацу остаточно було завершено у 1752 році. Впродовж своєї історії Маріїнський палац неодноразово реконструювався. До недавнього часу історична споруда Маріїнського палацу представляла Україну як державна резиденція (Президентський палац). Тут проводилися офіційні прийоми та саміти, церемонії вручення нагород, вірчих грамот Послами іноземних держав, зустрічі іноземних делегацій на вищому рівні. В даний час палац на реставрації.
Цілий ряд палаців і маєтків знаходиться на площі Ринок у Львові. Переважно, це споруди в стилі ренесанс.
Окремо варто згадати палаци
Криму – Ластівчине гніздо, Воронцовський, Лівадійський, Бахчисарайський,
Ялтинський, Карасан, Масандра, Дюльбер і багато інших. Всі вони разом з
півостровом відійшли до Росії, і на даний момент керуються іншою державою.
Природні чудеса і парки
України
Україна - унікальний по своїй
красі край, і це досить складна задача - визначити найкрасивіші місця. Тому в
нашій статті ми лише згадаємо про деякі з них, без нумерації та впорядкування,
щоб не применшити красу і значення того чи іншого місця.
Олешківські піски
Олешківські піски — піщана арена, розкинулася в Цюрупинському районі Херсонської області, в 30 км від обласного центру. У діаметрі піски досягають 15 км і є величезним масивом піску в Європі. З супутника пустеля виглядає як маленька жовте пляма на лівому березі Дніпровського лиману. Понад 150 тисяч гектарів - 30 кілометрів від заходу на схід і 150 км з півночі на південь - покриті нескінченними піщаними барханами. Дніпровські піски існували з давніх часів, але їх розширенню перешкоджала місцева природна рослинність. Олешківська пустеля в нинішньому своєму вигляді виникла відносно недавно: через випас великих стад овець в ХІХ столітті, які повністю знищили всю траву до пісків, а ерозія вітру сприяла захопленню все більшої і більшої території. Часто трапляються в Олешківській пустелі і озера — як пересохлі, так і повноводні, а також мінеральні. На глибині 300-400 метрів залягло прісне підземне озеро з чистою, і дивно смачною водою.
Ландшафтний парк в Буках
Парк закладений на берегах р. Раставиця в 1996 р. на кошти сквирського підприємця В. Суслова в селі Буки Київської області. За його ініціативою було розчищено засмічене русло річки, відновлена гребля, реконструйовано і переобладнано під міні-ГЕС старовинний водяний млин. Мальовничі пороги і скелясті береги Роставиці були перетворені в ландшафтний парк з великою кількістю містків, альтанок і різноманітних скульптур. В ландшафт вдало вписані будівлі садиби родини Суслових: житловий будинок з сімейною каплицею, "вартова башта", мисливський будиночок, столярний цех та ін. В міні-зоопарку можна побачити левів, ведмедів, оленів, поні, павичів.
Гранітний каньйон на річці Гірський
Тікич
Мальовничий гранітний каньйон на річці Гірський Тікич біля села Буки (кордон Черкаської та Вінницької областей) по праву вважається одним з природних чудес України. Річка Гірський Тікич тече у протерозойських гранітах, вік яких оцінюється в 2 млрд років, і утворює оригінальний, глибокий (до 20 м) і вузький (місцями 20-40 м) каньйон. Перед входом в Букській каньйон води Гірського Тікича стрімко скочуються з брили граніту, тим самим створюючи гучний водоспад Вир.
Долина нарцисів
Легендарна Долина нарцисів розкинулась в урочищі Кіреші між р. Тиса і р. Хустець на околиці Хуста. Природа цієї реліктової долини збереглася з Льодовикового періоду. Популяція нарциса вузьколистого тут унікальна тим, що знаходиться не в горах, а на рівнині (180-200 м над рівнем моря). Подібні зарості, але меншої площі, залишилися в небагатьох місцях - Альпах, гірських районах Румунії та деяких Балканських країн. Масове цвітіння Долини нарцисів зазвичай починається в першій половині травня, триває близько двох тижнів (точна дата залежить від погоди). Земля покривається білим квітковим килимом незвичайної краси, подивитися на який приїжджають тисячі туристів.
Національний дендрологічний парк
Софіївка
Софіївка - одне з найкрасивіших рукотворних чудес України, пам'ятник світового садово-паркового мистецтва кінця XVIII століття. Щорічно парк, що займає близько 180 га, відвідують понад 500 тисяч осіб. Софіївка заснована в 1796 році власником міста Умані, польським магнатом Станіславом Потоцьким та названий на честь його дружини Софії Вітт-Потоцької. По руслу річки Кам'янка споруджено ряд штучних басейнів та ставів: Верхній та Нижній, водоспади, шлюзи, каскади, підземна ріка Ахеронт (завдовжки 224 м). Парк прикрашають Левкадська і Тарпейська скелі, гроти, павільйони, альтанки і антична скульптура.
Озеро Синевир
Високогірне льодовикове озеро Синевир розташоване на території Національного природного парку "Синевир". Це найбільше і красиве озеро в Карпатах. Розмір озера змінюється в залежності від кількості опадів. Середня площа - 4-5 га, глибина - 8-10 метрів. Найглибша точка - 22 м. Вода дуже чиста, здається яскраво- блакитною. Водиться форель озерна, райдужна та струмкова, однак риболовля заборонена. На території НПП "Синевир" діє центр реабілітації бурих ведмедів.
Озеро Світязь і Шацькі озера
В межиріччі Прип'яті і Західного Бугу на Волині, серед лісових масивів, розташувалася група з понад 30 озер. Найбільше з них – Світязь – через кришталево чисту воду і значну глибину часто називають українським Байкалом. В теплу пору року вода біля берегів озера добре прогрівається, що робить популярним цю місцевість серед відпочиваючих. Шацькі озера розташовані серед лісових масивів, в яких побудовано велику кількість баз і таборів відпочинку. Для охорони рідкісних природних комплексів у районі Шацьких озер в 1983 році створений Шацький природний національний парк площею 32 500 га.
Острів Хортиця в Запоріжжі
Це справді унікальне місце – "острів свободи", колиска українського козацтва. Тут стояла легендарна Січ. Національний заповідник Хортиця - це не просто найбільший острів на Дніпрі, але і унікальний природний та історичний комплекс. Природа острова вражає своєю красою. На порівняно невеликій його площі (довжина Хортиці становить 12 км, а ширина — в середньому 2,5 км) є свої степи, луки, дубові та хвойні ліси. Завдяки особливим мікрокліматичним умовам, які виникли через велику кількість сонця, прісної води і сухого повітря, флора острова істотно відрізняється від материкової.
Асканія-Нова
Асканія-Нова – унікальний біосферний заповідник України. Тут можна насолодитися красою степової природи – у парку росте понад 400 видів квітів і трав (тюльпани, гіацинти, жовтці, іриси, гвоздики, ромашки, ковила, полин і т. д.), 150 видів чагарників і дерев (кримська сосна, ялівець, колоновидний і пірамідальний дуб тощо). Фауну Асканії-Нови представляють зебри, африканські та індійські антилопи, південноамериканські верблюди, олені, американські бізони, лами, шотландські поні, коні Пржевальського (тарпани), сайгаки і т. д. На території заповідника гніздяться білі і чорні лебеді, лебеді-кликуни, журавлі, куріпки, жайворонки, дрохви, фламінго, всього більше 60 різних видів.
Дністровський каньйон
Утворений цей каньйон в результаті вимивання Дністром гірської породи Подільської височини. Він розташований на межі Івано-Франківської, Тернопільської, Чернівецької та Хмельницької областей. Це найбільший в Україні і один з найбільших в Європі каньйон. Він являє собою долину, чиї стрімкі береги сягають від 100 до 250 метрів над водою. Крім того, на території Дністровського каньйону знаходиться близько 100 пам'яток живої і неживої природи світового значення. Тут збереглися унікальні еталони відслонень гірських порід. Також, на території Дністровського району знаходиться 26 населених пунктів, де була досліджена трипільська культура.
Гранітні скелі Побужжя
Одна з найдавніших ділянок суші Євразії, яка не поринала в морські глибини вже впродовж 60 мільйонів років, знаходиться в межах Північно-Західній частини Миколаївської області. Тут було виявлено 86 представників флори і фауни, яких занесли до Червоної книги України та Європейського Червоного списку. Крім того, величні гранітні скелі подекуди сягають до 50 метрів у висоту і прекрасно підходять для тренувань альпіністів. Прямовисні скелі каньйону давно вважаються улюбленим місцем змагань спортсменів-скелелазів.
Говерла і Чорногірський хребет
Говерла є найвищою горою і найвищою точкою на території України, її висота становить 2061 метр. Гора розташована на хребті Чорногора в Карпатах, на межі Закарпатської та Івано-Франківської областей, в 17 кілометрах від кордону з Румунією. Вершина Говерли більшу частину часу в снігу, причому дуже часто він лежить там навіть посеред літа. Вершина Говерли являє собою невеликий плаский майданчик, який дає можливість оглянути і помилуватися навколишніми панорамами Карпат в радіусі 360°. З вершини прекрасно видно увесь Чорногорський хребет, що простирається звідси на південний схід, можна побачити всі основні хребти Українських Карпат і гори Марамурешу в Румунії.
Оптимістична печера
Це найдовша в світі гіпсова печера. Розташована вона поблизу села Королівка, що на Тернопільщині. Утворилася Оптимістична печера внаслідок розчинення підземними водами гіпсів неогенового віку чотирнадцять мільйонів років тому. Найбільшим скарбом печери вважаються вторинні мінеральні утворення, які протягом десятків тисяч років росли тут у підземних порожнинах. Це, насамперед гіпсові кристали різної форми і кольору. Тут, у найбільш низьких ділянках лабіринту печери можна зустріти підземні озера, які нагадують дзеркала з води. Цікаво, що температура повітря в Оптимістичній печері протягом року постійна і коливається від 9,5 – 10,5 градусів і не залежить від температури повітря на поверхні.
Урицькі скелі
Пам'ятник природи та археології національного значення, який не має аналогів у Європі, розташований поблизу села Урич на Львівщині, на лівому схилі долини ставка Уричанка. Тут, у лісі, височать величні обривисті скелі, висота яких досягає 50 метрів. Урицькі скелі входять в історико-ландшафтний комплекс "Тустань" в складі національного природного парку "Сколівські Бескиди" і включають в себе сім груп скель: Камінь, Гострий Камінь, Мала Скеля, Жолоб, Гулька, Хрест і одна безіменна скеля.
Тунель кохання
Це романтичне місце Волині, яке вважається ботанічним феноменом і перебуває вздовж залізничного шляху між селищами Клевань та Оржів. Утворений був тунель заростями дерев і кущів, які щільно сплелися між собою в арочну форму.
Водоспад Шипіт
Мальовничий водоспад розташований у глибокій ущелині річки Пилипець на північних схилах гірського масиву полонини "Боржава" Карпатського регіону. Це один з найкрасивіших водоспадів України, куди щороку приїжджають десятки тисяч туристів, щоб помилуватися ним. Струмені води водоспаду зриваються з 14-метрової висоти декількома каскадами і розсіюються хмарою крапель. З початку дев'яностих років, щорічно сюди приїжджають хіпі та представники інших субкультур України та з-за кордону на неформальний липневий фестиваль, який завершується святом Івана Купала.
В Криму залишилося безліч пам'яток природи – це мис
Тарханкут, весь ПБК, відомі печери, Чуфут-Кале, Ведмідь-гора і ряд інших
красивих місць України.
9 листопада - День української писемності та мови.
Відео-урок до дня української писемності.
16 днів проти насилля!
Шістнадцятиденний період
акції охоплює наступні важливі дати:
– 25
листопада – Міжнародний
день боротьби з насильством щодо жінок;
– 1
грудня – Всесвітній день боротьби зі СНІДом;
– 2
грудня – Міжнародний день боротьби з рабством;
– 3
грудня – Міжнародний день людей з обмеженими фізичними
можливостями;
– 5
грудня – Міжнародний день волонтера;
– 6
грудня – Вшанування пам’яті студенток, розстріляних у Монреалі;
– 9
грудня – Міжнародний день боротьби з корупцією;
– 10
грудня – Міжнародний день прав людини.
Історична довідка Офіційно цей день був оголошений
Генеральною Асамблеєю ООН у 1999 році, але відзначатися він почав з 1981 року в
пам’ять про трагічну загибель трьох сестер Мірабаль, які були жорстоко вбиті
під час диктатури домініканського правителя Рафаеля Трухільо в 1960 році; 1 грудня – Всесвітній день боротьби із СНІДом.
Вірус імунодефіциту людини та· синдром набутого імунодефіциту стрімко поширюється у всьому світі; 2 грудня – Міжнародний день боротьби за
скасування рабства. Він пов’язаний з· датою прийняття Генеральною Асамблеєю ООН Конвенції
про боротьбу з торгівлею людьми і з експлуатацією проституції третіми особами
від 2 грудня 1949 року; 6 грудня –
річниця з дня “Монреальської різанини,” коли 14 жінок-студенток були· вбиті злочинцем лише через те, що “вони були
феміністками”; 10 грудня – Міжнародний
день прав людини. Уряди країн – членів ООН 10 грудня· 1948 року визнали права людини “на життя, свободу та
недоторканість особи для всіх без винятків”, підписавши Загальну декларацію
прав людини. Метою проведення акції “16 днів проти насильства” є привернення
уваги громадськості до актуальної для українського суспільства проблеми
подолання насильства в сім’ї, щодо жінок, жорстокого поводження з дітьми,
протидії торгівлі людьми, забезпечення рівних прав жінок і чоловіків та
активізація партнерського руху органів державної влади, державних закладів,
громадських організацій до проблем насильства в сім’ї та захисту прав жінок.
Коментарі
Дописати коментар