Гурткова робота

Доброго дня шановні гуртківці. 
Продовжуємо працювати дистанційно.

Лютий 2022 р. 

Іграшка - загальні відомрсті, інструменти. Ручні шви. Збільшення, зменшення викрійки. Оздоблення іграшки. Помпони.

Фетр - якісний матеріал, за своєю структурою він відрізняється від усіх інших видів тканин. Тому з нього можна легко і просто створити різні сувеніри і зробити розвиваючі безпечні іграшки.

 


Майстер-клас про те, як зшити іграшку з фетру своїми руками

Для початку поговоримо про особливості матеріалу. Фетр - щільна і спресована вовняна маса, вона нарізана на великі листи і загорнена в рулони. Виготовляється вона з ніжної вовни або з пуху тварин.

Даний матеріал люблять багато умільців за ряд переваг:

§  велика гамма кольорів,

§  різна товщина,

§  легко приклеюється і пришивається,

§  немає ні лицьового, ні виворітного боку,

§  краї не обсипаються, тому їх не потрібно підгинати.

 Для роботи з фетром вам знадобляться ножиці, самозникаючий маркер або крейда, швейні нитки, голки або клей. В якості наповнювача можна використовувати синтепух, синтепон, поролон, холлофайбер.

 

Процес виготовлення:

1. В першу чергу зробіть викрійку іграшки.

2. Обведіть деталі на фетрі і виріжте їх.

3. Тепер зшийте деталі обметувальним швом. Найкраще почати з тулуба

В процесі шиття намагайтеся відразу ж набивати виріб наповнювачем.

4. Коли повністю закінчите з тулубом, приступайте до вишивки мордочки. Оформіть мордочку швом «назад голка». Пришийте очі до голівки.

5. Далі зшийте деталі голови  обметувальним швом. Не забудьте набити заготовку.

6. Після приклейте мордочку до голівки і носик. Також склейте тулуб з головою. Все готово!
Як бачите, це зовсім не складно. Разок потренуєтеся, а далі буде все як по маслу.

Як вибрати фетр для виготовлення

Такий вид матеріалу буває різної товщини:

§  товщина тонкого фетру 1-1,5 мм, він підійде для мініатюрних деталей. Завдяки такій товщині вироби виходять більш акуратні, ніж з товстого матеріалу,

§  товстий матеріал від 1,5 до 5 мм вдало використовується для виготовлення сумочок, розвиваючих книжок.

Фетр може відрізнятися за складом, який буває: повністю з натуральної вовни, напіввовняної, еко фетр, акриловий та синтетичний.

Для того щоб вибрати підходящий вид цього матеріалу варто врахувати всі переваги і недоліки кожного з його видів:

§  вовняний ідеальний для виготовлення декору, аксесуарів, прикрас, але він має властивість сідати після прання, куйовдиться і утворює катишки,

§  напіввовняний має гладку текстуру, з нього зручно виготовляти більшість виробів, але через його м'якості у іграшки може не триматися форма,

§  акриловий матеріал практично не сідає, не линяє, його легко можна очистити, але він схильний до блиску, куйовдиться, не переносить велику температуру,

§  синтетичний має властивість просвічуватися при ширині листа менше 2 мм, але він дуже міцний за текстурою.

Щоб правильно вибрати фетр варто для початку задуматися, що з нього буде виготовлятися, чи необхідна для нього часта експлуатація або прання. На підставі цих питань набагато вдаліше вийде вибрати тип даного матеріалу.

 Сова


Мавпочка


 

Ведмедик

 


 

Корівка

 


 

Жираф

 


 

Оленя

 


 

Лисиня

 


 

Песик



 

Усі іграшки можна використовувати як елементи гри а також як аплікацію на одяг.

Вітальні листівки. 

Історія першої листівки. Матеріали та інструменти для роботи.


Березень 2022р.

Паперопластика


 

Мистецтво моделювання паперових художніх композицій на площині і створення тривимірних скульптур можна об'єднати під однією назвою - паперопластика. Сьогодні до її складу входить орігамі, кусудама, квілінг, кірігамі, витинанка, торцювання та інше.

Рзглянемо найбільш розповсюджені напрямки паперопластики.

 


 Орігамі («складений папір») – вид декоративно-прикладного мистецтва; древнє мистецтво складання фігурок з паперу. Мистецтво орігамі своїм корінням сягає в Стародавній Китай, де і був винайдений папір.

Кусудама (японською – лікарська куля) – один з найдавніших декоративних традиційних японських виробів у техніці оригамі. «Кусурі» японською мовою означає «ліки», «тама» – «куля». Отже, слово «кусудама» можна перекласти як «лікарська куля». Разом з тим, так називаються декоративні кулясті конструкції, зібрані з паперових квіток, розеток або збірних модулів іншої форми.

Квілінг – це мистецтво робити справжні шедеври зі скручених у спіраль смужок кольорового паперу. Вважається, що мистецтво квілінгу виникло в середньовічній Європі (за іншими відомостями на Близькому Сході і в Стародавньому Єгипті), де черниці створювали медальйони, обрамлення для ікон та обкладинки для книг, закручуючи на кінчику пташиного пера паперові смужки із позолоченими краями, що створювало імітацію золотої мініатюри (особливо часто використовувалося в бідних церквах).

Паперокручення (також квілінг англ. quilling – від слова quill (пташине перо) – мистецтво виготовлення плоских або об'ємних композицій зі скручених у спіральки довгих і вузьких смужок паперу.

З паперових спіралей створюють квіти та візерунки, які потім використовують зазвичай для прикраси листівок, альбомів, подарункових упаковок, рамок для фотографій. Квілінг ще називають «паперовою філігранню». Це простий і дуже красивий вид рукоділля, що не вимагає великих витрат. Вироби з паперових стрічок можна використовувати також як настінні прикраси або навіть біжутерію.

Паперокручення в наші дні найбільш поширене в країнах Сходу, особливо в Кореї. На відміну від європейців, східні майстри володіють просто унікальним терпінням і ніколи не поспішають при створенні своїх виробів.

Слід зазначити, що спочатку з паперу створювалися найпростіші фігурки, орігамі, шляхом згинання аркуша паперу. Історія орігамі йде вглиб століть, нерозривно пов'язуючись з історією виникнення самого паперу.

Вважається, що папір був виготовлений уперше в Китаї.

 Інструменти та матеріали

Паперопластика, сама назва вже чітко дає зрозуміти, що ми маємо справу з папером.

Папір – це найпростіший, доступний і легко оброблюваний матеріал. Залежно від ідеї і призначення виробу, застосовується папір, розрізняється по товщині, текстурі, фактурі й кольору.

Орігамі

Матеріали

Хоча для складання підходить практично будь-який листовий матеріал, вибір останнього впливає як на процес складання, так і на остаточний вигляд моделі.

Для нескладних моделей, таких як журавлик або водяна бомба, підходить звичайний папір для принтера 70-90 г/м2. Більш важкі сорти паперу (більше 100 г/м2) можуть бути використані для мокрого складання.

Серед прихильників орігамі дуже цінується двосторонній папір, пофарбований з кожного боку в різні кольори. Моделі з двостороннього паперу виглядають яскраво.

Витиснений папір має витиснену (текстуровану) поверхню. Різновидів цього паперу існує не менше, ніж різновидів кольорового або двостороннього паперу. Такий папір особливо гарний для виготовлення тварин та інших живих істот, оскільки витиснена поверхня надає їм реалістичність.

Фольгований папір, або як його часто називають "сендвіч", являє тонкий лист фольги склеєний з тонким аркушем паперу, іноді фольга обклеюється папером з обох боків. Цей матеріал має важливу перевагу, бо він дуже добре тримає форму і дозволяє пропрацювати дрібні деталі.

Папір із візерунком. У такий папір, зазвичай, загортають подарунки. Такий папір достатньо міцний, легкий та прикрашений яскравими візерунками. Варто придивитися до партитурного паперу, який використовують музиканти. Звичайні шпалери також можуть стати в нагоді.

Існує також спеціальний папір для орігамі, так звана «камі» (папір по-японськи), виготовлений відразу у вигляді квадратів, розміри сторін змінюються від 2,5 см до 25 см і більше. Звичайно один бік такого паперу білий, а інший - кольоровий, але зустрічаються і двокольорові різновиди, і різновиди з орнаментом. Папір для орігамі трохи легше принтерного, але дуже міцний, що робить його придатним для широкого класу фігурок. У самій Японії в якості матеріалу для орігамі панує тип паперу під назвою васі. Васі жорсткіший від звичайного паперу, зробленого з деревної маси і використовується в багатьох традиційних мистецтвах.

Не варто забувати, що практично всюди нас оточує папір: у вигляді упаковок і обгорток, газет і журналів, – так що немає необхідності завжди купувати матеріал для чергових поробок, потрібно просто озирнутися навколо, провести«домашнє розслідування» і знайти справжні поклади матеріалу придатного для роботи. Може знадобитися все, від старих газет і журналів, до грошових купюр і серветок. Не потрібно обходити осторонь такі матеріали, як тканина і поліетилен, адже моделі орігамі можливо складати будь з чого.

Найчастіше для орігамі використовують квадратні листи паперу, але допускається і застосування інших форматів. Наприклад, прямокутні листи (формату А), трикутники, п'ятикутники, шести-і восьмикутники.

Інструменти

Не дивлячись на те, що для більості моделей орігамі потрібно тільки аркуш паперу та умілі рури, іноді в нагді стають і деякі інструменти.

Ножиціметалева лінійка та олівець знайдуться в кожній оселі. Клейкий спрей нам знадобиться, якщо красивий папір виявляється занадто тонким, щоб зберігати певну форму. У таких випадках тонкий папір варто просто наклеїти на будь-яку більш щільну основу. Клейкий спрей склеїть до купи два аркуші паперу різного кольору, або два аркуші витісненого паперу. Користуючись клейким спреєм, потрібно дотримуватись правил безпеки, що вказані на упаковці.

Різак для паперу необхідний, коли потрібно нарізати папір певного розміру. Зрізаний край завжди буде рівним.

Також може знадобиться ніж для поробок з дуже гострим лезом, коли нам потрібно буде зробити проріз в аркуші паперу. Для роботи з ножем необхідно мати дощечку, щоб не пошкодити стіл.

Кусудама

Для виготовлення кусудами нам знадобляться ті ж матеріали та інструменти, що й для орігамі. Так як кусудама складається з певних модулів, виконаних у техніці орігамі, які між собою склеюють або зшивають, то до вищевказаних інструментів слід додати шилониткиголку та клей. У діло підуть декоративні шнури та стрічки, на які підвішують вироби.

Квілінг

Матеріали

Для квілінгу використовується смужки паперу різної щільності (від 116 до 160гр./кв.м), пофарбовані так, щоб обидва боки і зріз виглядали однаково, хоча іноді зрізу спеціально надають іншого кольору. Набори готових нарізаних смужок паперу для квілінгу (різнокольорові мікс і однотонні) можна купити в спеціалізованих магазинах. Якщо ж такої можливості немає, то можна нарізати смужки самостійно: ширина смужок для квілінгу зазвичай становить 1-15 міліметрів, довжина від 15 до 60 сантиметрів. Часто в процесі роботи смужки для квілінгу розрізають на частини, якщо потрібно короткий відрізок, або склеюють разом, якщо того вимагає розмір деталі. Іноді майстри з'єднують смужки різних кольорів для створення різнокольорових спіралей. Спеціальні смужки для квілінгу можуть бути різних кольорів і відтінків: білі, чорні, кольорові, блискучі, перламутрові, з поступово зміненим по довжині кольором, з подвійним тонуванням (один бік світліший, ніж інший). Також потрібен матеріал для основи, зазвичай це цупкий картон різних кольорів та текстури.

Інструменти

Інструментами для квілінгу можуть бути спеціальні пристосування з дерев'яною, пластиковою чи металевою ручкою і тонкою «виделочкою» на кінці. У таку «виделочку» зручно вставляти смужку паперу і поступово їх закручувати в рол, повертаючи ручку. Окрім «виделочок» для квілінгу, використовують шило з тонким жалом, у цьому випадку після скручування паперового елемента практично не залишається центральний отвір, що цінується при створенні мініатюрних квіллінг-робіт. До інструментів для квілінгу відносять також: лінійки з колами для створення однакових елементів, машинки для нарізки паперової бахроми, машинки для гофрування паперу (складається з двох шестерень, між якими пропускається смужка паперу для квілінгу), машинки для нарізування смужок з аркуша паперу. Також використовуються пінцет (для точного закріплення деталей на основі), ножиціклей ПВА (або будь-який інший досить густий клей), зазвичай береться пляшечка з невеликим отвором, щоб було легше контролювати кількість клею.



  


 

 


 


 


 


 

Об’ємна сніжинка

Зараз ми розберемо тему, як зробити об’ємну сніжинку.


 На альбомному аркуші накреслимо об’ємний квадрат, розділимо його на чотири частинки і всередині кожного сектора зобразимо ще кілька квадратиків, які знаходяться всередині один одного. Зробимо ще дві такі заготовки.

Разріжемо розкреслені листочки на великі квадрати і зігнемо отримані листочки вдвічі.

Створимо надрізи на заготовках за потрібне лініях.

Розгорнемо квадрати і будемо крутити їх центральну частку на олівчик, а потім закріпимо степлером.

Таким же чином звернемо і скріпити бічні частки заготівлі, щоб вийшли великі пелюстки.

З’єднаємо сніжнику за допомогою нитки.

 Троянда




Матеріали з гурткової роботи на січень 2021 р.

Вишивка. Історія виникнення вишивки. Матеріали та інструменти. Види технік у вишиванні.

 

Історія виникнення вишивки

 

 Вишивка – один з найбільш поширених видів декоративного мистецтва, в якому орнаментальне та сюжетне зображення на тканині, шкірі, повсті виконується різними ручними або машинними швами. Вишивка виникла з появою шитва на примітивному одязі людини кам‘яного віку. Уже в першому тисячолітті до нашої ери вишивка досягла високого художнього рівня в народів Стародавнього Вавілону, Греції, Риму, Китаю, Індії, Ірану. Особливою пишністю відзначалася вишивка Візантії. Вплив її позначився на вишивальному мистецтві країн Середньовічної Європи і Київської Русі

На Україні вишивка відома з давніх часів і набула великого поширення. Впродовж віків удосконалювалась художня система вишивки, в якій гармонійно поєднуються такі фактори, як матеріал, техніка, орнамент, композиційно-колористичне вирішення. Крім основного призначення – прикрашення одягу та інтер‘єрно-обрядових тканин, вишивка може бути і самостійним твором (панно, картина, портрет). Спочатку вишивка виконувалась на матеріалах домашнього виробництва – вовняних, лляних, конопляних, а з кінця ХІХ століття – на тканинах і шкірі фабричного виробництва (перкаль, коленкор, батист, китайка, кумач, муслін, плис, плюш, шовк та ін.). Основним матеріалом для виконання вишивки є нитки домашнього і фабричного виготовлення. Вишивали нитками ручного прядіння – лляними, конопляними, вовняними; згодом почали застосовувати нитки фабричного виробництва – заполоч, біль, кумач, волічку, зсукані вовняні нитки, шнури, шовкові, металеві золоті та срібні нитки, використовували також у вишивці коралі, перли, коштовне каміння, бісер, металеві пластинки, гудзики тощо.

Є дуже багато видів і технічних способів вишивки. Найбільш поширені – хрестик, гладь, тамбур, вирізування, настил, низь, виколювання, мережка. Застосування різноманітних швів дає змогу створювати вишивані візерунки геометричного і рослинного характеру, а також тематично-сюжетні зображення в багатоколірній гамі від легких контурних і ажурно-сітчастих до рельєфних і суцільно закритих площин. Вишивка завжди тісно пов‘язана з побутом народу, відображає його художні смаки і національну своєрідність. Відомо, що людина палеоліту вперше відкрила можливість творчості шляхом відтворення художньої картини дійсності. Через тисячоліття дійшли до нас шедеври епохи палеоліту, не втративши своєї естетичної сили і художньої виразності. З тих віддалених часів збереглися пам‘ятки, які в певній історичній послідовності засвідчують художній рівень анімалістичних творів, антропоморфних зображень, знаків

Славнозвісні пам‘ятки археології часів палеоліту на Україні, зокрема Мізина на Чернігівщині та його аналогів, розкривають складну абстрактно-знакову систему відображення дійсності, початки зародження геометричного орнаменту. Круги, зубці, ромби, зигзаги, ялинки – елементи меандру, ці строгі мотиви, які ми сприймаємо як абстрактно-геометричні, декоративні, у свій час виступали як сюжетні зображення людей, землі, води, птахів та ін. В ранніх землеробських культурах ромбічним узором – символом родючості покривали глиняні жіночі фігури богинь, посудини-жертовники. Простий ромб з крапкою посередині виражав ідеограму засіяного поля; ромб з відростками або завитками на зовнішніх кутах був символом родючості.

 

Минали віки. На території нашої країни змінювались народи. Збагачувалися знання людей про навколишній світ і про себе. Магічний зміст геометричного орнаменту поступово змінювався, з‘являлися нові мотиви, знаки, обереги.

Через тисячоліття тягнуться зв‘язки орнаментальних схем, які постійно видозмінювались, збагачувались, залежно від конкретних соціально-історичних умов. Дослідники підкреслювали, що саме орнамент української вишивки найповніше проніс, через віки тотожність з орнаментом попередніх епох, особливо з античним геометричним орнаментом. Історичні джерела свідчать про те, що вишиті рушники, скатертини вішали в язичеські часи на деревах, молитовниках, хащах. Про поширення вишивки на території сучасних земель України свідчать збережені археологічні матеріали, повідомлення літописців, мандрівників

Важливими свідками про вишивку на території сучасних південно-українських земель є численні “кам‘яні баби”, на яких чітко позначені вишивки на уставках, подолах, манжетах.

В епоху Київської Русі вишивка золотими і срібними нитками зазнала розквіту і поширення в побуті феодальної знаті. Вона була популярною й оцінювалась як надзвичайна коштовність. Нею прикрашали не тільки святковий, ритуальний, княжий, а й цивільний одяг, тканини для храмів. Важливі історичні відомості про місце виготовлення вишивок, про людей, які нею займалися. Так, у ХІ столітті сестра Володимира Мономаха Ганна Всеволодівна прийняла постриг у київському Андріївському монастирі й організувала школу, де молоді дівчата вчились вишивати золотом і сріблом. Київ був центром вишивального мистецтва золотом і сріблом. Тут організовувались при монастирських школах майстерні. Дружина Рюрика Ростиславовича Ганна вишивала тканини для себе, своєї родини, для Видубецького монастиря. Вишивка була важливим заняттям і в родинах великих князів.

Вишивка золотом і сріблом вимагала неабиякої майстерності технічного виконання складних композиційних зображень, які несли в собі сліди давнього язичницького змісту, містили і новіші зооморфні, геометричні мотиви. Вишивки виконувались золотом і сріблом, в основному на цупких шовкових тканинах технікою “в прокол”, технікою “шов по формі” та шов “в ялиночку”. Техніка “в прокол” була домінуючою, лише в кінці ХІІ – на  початку ХІІІ століття вишивальниці почали вишивати складні орнаментальні і сюжетні зображення технікою “в прикріп” – золоті нитки накладались одна біля одної щільно на тканину і прикріплювались до неї дрібними, ледь помітними шовковими стібками.

Фрагменти вишитих тканин з розкопок Десятинної церкви, с.Городниця над Дністром, с. Білгород на Київщині та інші розширюють відомості про орнамент вишивок Х – ХІІ століття. Збереженість лише фрагментів тканин, втрати вишивальних ниток не дають змоги реконструювати узори. Однак по отворах, які залишилися на тканинах від ниток, виявляється характер орнаменту.

Вперше класифікацію збережених фрагментів вишивок здійснила М.О. Новицька, виділивши три типи орнаментально-композиційних стрічкових схем. Перший – розміщення елементів в ряд, на певній відстані один від одного; другий – з трьома варіантами зображення хвилястої, ламаної лінії, пересіченої лініями з відгалуженнями то вгору, то вниз симетричних завитків; третій – преплетення двох вузьких “стрічок”, варіанти плетінки. Основні мотиви: круги, трикутники, ромби, розетки, крини, хрести, дерево життя, завитки, есовидні мотиви та ін.

Різні варіанти цих мотивів на вишивках Х-ХІ століття довго зберігались, перефразовувались у пам‘ятках пізніших століть. На вишивках із Десятинної церкви в Києві, Райковецького городища зображені в ряд круги. Ці мотиви, що символізували сонце, були популярні і поширені в Древній Русі. Вони не зникали з орнаменту вишивок, співпадаючи з зображенням на інших творах народного мистецтва, відомі і у вишивках ХVIII-XIX століття дійшли і до наших днів. У районах Прикарпаття і сьогодні побутують круги-розетки, це улюблені узори вишивок, які народні майстри називають “сонечка”. На особливу увагу заслуговує вишивка, що містилась на комірі з курганного поховання поблизу с. Головурів (Київщина). Вишивка виконана шовком на шовковій тканині, стебелевим швом і підстильною гладдю. Унікальність цієї знахідки в тому, що в місцях, де не збереглися вишивальні нитки, залишилися проколи, по яких вдалося реконструювати орнамент. У фризованому плані, ритмічно повторюючись, вишиті напівкруги арочки, що підтримуються колонками, зверху над колонками вишиті деревця. В арочних площинах позмінно зображені птахи в профіль, одне крило яких півкругло підняте аж до голови, друге опущене вниз, подано й геометризоване зображення людської постаті. Голова – півкруг, тулуб – трикутноподібна  фігура. Дослідники не раз звертали увагу на наявність в давній вишивці зображень слов‘янських язичницьких храмів, теремків з деревами, птахами, а у середині – жіночих фігур. Б.А.Рибаков на конкретних пам‘ятках доводить, що жіноча фігура в храмі – богиня Мокош, покровителька жіночих занять, особливо прядіння і ткацтва.

На Київщині найбільш поширені вишивки з геометричним, рослинно-геометричним орнаментом із стилізованими гронами винограду, що виконуються червоними і чорними нитками. Найбільш уживаними техніками є “гладь”, “набирування”, “занизування”, “хрестик”.

Вишивка – мистецтво всенародне, в якому через віки пронесена і збережена колективна художня пам‘ять. Вишивка, як вид народного мистецтва живе, розвивається, збагачується новими аспектами.

Сьогодні вишивка – це висока культура орнаменту, колориту, це мистецтво унікальне, споконвічне і завжди молоде, що стверджує розвиток графічної, живописної культури народу. Це важлива художня цінність, що виконує різноманітні функції – естетичну, пізнавальну і комунікаційну.

Кольори української вишиванки загалом відомі в обмеженій кількості й гармонійних сполуках. Найбільше уживані чорна і червона барва або чорна, червоногаряча і жовта. Часами долучають також зелену й синю. Рідко вживаються срібна, золота і сіра нитки. Взагалі багатство барв збільшується з півночі на південь.

Мотиви. Спеціальні мотиви вживалися для чоловічих сорочок, інші — для жіночих і дитячих. Різні мотиви для людей старших і молодших. Відмінні мотиви і барви для рушників та обрусів, для речей буденних, весільних і жалобних.

Вишивка — це не тільки майстерне творіння золотих рук народних умільців, а й скарбниця вірувань, звичаїв, обрядів, духовних прагнень, інтелекту українського народу. Численні орнаментальні зображення тварин, птахів, рослин, дерев, квітів стверджують, що наші предки обожнювали їх, опоетизовували природу не лише у фольклорі, а й у декоративному мистецтві. Наприклад, рушники з вишитими зображеннями голубів, півнів, коней, хрестиків тощо були своєрідними оберегами, що захищали людину від злих сил.

Вагоме значення мала й кольорова семантика (червоний — любов, жага, світло, боротьба; чорний — смуток, нещастя, горе, смерть; зелений — весна, буяння, оновлення, життя тощо). Солярні знаки, схематичні фігури Сонця, Берегині, Дерева життя, вишиті на тканині, є ще одним свідченням глибокої шаноби наших пращурів до Сонця, Матері, як могутніх, святих, життєдайних першооснов усього сущого. Крім того, вишивання як національна традиція сприяло формуванню у дівчат і жінок терпіння, відчуття краси. Дівчина мала вишивати милому сорочку, хустину, весільні рушники. Вишитий своїми руками одяг був одним із головних показників працьовитості юнки. Вишивка сьогодні живе, розвивається, збагачується новими аспектами. Сьогоднішня українська вишивка — результат унікальної духовно-матеріальної еволюції нашого народу. Впродовж багатьох століть в українській вишивці знаходять відображення думки і настрої людини, краса довкілля, її мрійливі сподівання на кращу добру долю, людські вірування, оберегова символіка речей, позначених доторком голки з ниткою.




Українська народна вишивка має свою давню історію. Цей факт підтверджують велика кількість археологічних знахідок, знайдених на території України, записи мандрівників, які відвідували багато століть тому ці землі, а також свідчення древніх літописців. Колись, ще до нашої ери, тут жили і процвітали скіфи, які, як свідчить Геродот, прикрашали свій одяг вишитими орнаментами. При розкопках на Черкащині були знайдені бляшки зі срібла, виготовлені в шостому столітті нашої ери. На них зображені чоловічі фігури в одязі, який дуже схожа на український і за кроєм, і по мотивах вишивки. Ще пізніше, в десятому столітті, арабським мандрівником були написані оповідання про русів, в яких він описує їх вишитий одяг. Вироби з тканини з вишивкою не могли зберігатися тисячоліттями, тому в музеях є українські вишивки тільки останніх століть. На цих старовинних виробах вишиті орнаменти, схожі з зображеннями не тільки на артефактах початку нашої ери, а й на виробах найдавнішої трипільської культури, що існувала багато тисячоліть тому на території сучасної України.

 


З давніх часів українські жінки створювали різноманітні візерунки, техніки вишивки, способи забарвлення ниток в різні кольори. Ці знання передавалися в родині наступним поколінням, утворюючи особливі ознаки вишивки, характерні для даного роду, села, місцевості. Тому в багатьох районах України існують свої відмінні риси у візерунках, колірних поєднаннях і техніках вишивки.

За кілька тисячоліть на українській землі з'являлися і зникали різні культури, що мали свої символи, які стародавні люди зображали на культових і побутових предметах. Ці символи відображалися і у вишивках, якими наші предки прикрашали вироби з полотна, в тому числі, звичайно, одяг. Минав час, і справжнє значення багатьох древніх символів забувався та втрачався, а знаки за традицією продовжували використовувати для створення візерунків. В даний час відомі і застосовуються багато старовинних орнаментів, які можна умовно позначити як стародавні геометричні і більш пізні рослинні та зооморфні візерунки.

 


Абстрактні геометричні візерунки виникли в глибоку давнину, коли ще не було живопису в сучасному розумінні, і для того, щоб зобразити бажане, використовувалися спеціальні знаки - лінії, зигзаги, хрести, ромби, кола, трикутники і багато інших. Стародавні люди знали їх значення, а в наш час можна тільки припускати їх зміст на основі гіпотез вчених-дослідників.

Народні майстрині зберігають геометричні символи предків, передаючи їх у своїх вишивках дітям і онукам. З давніх знаків складаються народні мотиви, яким даються влучні назви, що відображають їх зовнішній вигляд: «гребінчики», «кучері», «кудрявці», «баранячі роги» і так далі. Деякі з них, такі як «безконечник» або «кривулька», зустрічаються ще на предметах трипільської культури. Є мотиви, які вважаються перехідними між геометричними й рослинними. Це зірочки і розетки, що нагадують сонце з розбіжними в сторони променями, а також «дерево життя» - дуже древній знак, який у сучасній вишивці зображується стилізовано у вигляді гілок з листям.

 


Щоб зобразити у вишивці красу і чарівність природи, українські майстрині використовують рослинні мотиви, передають реальні форми і кольори навколишніх рослин. З часом склалися традиції зображення найбільш улюблених рослин, таких як троянда, мак, калина, виноград, дуб та інші. Їм надаються певні властивості, які зробили ці рослини символами різних проявів життя, таких як любов, молодість, сила, життєлюбність і багато інших. З них складаються орнаменти, які наділяють власника вишитого виробу притаманними цим рослинам позитивними властивостями і дають захист від негативних природних сил.

Зооморфні орнаменти складаються з зображень тварин (кінь, жаба, риба та інші), птахів (павич, півень, голуб, сова та інші) і комах (метелик, бджола, павук, жуки). Нерідко у вишивках використовуються зображення тих частин тіла тварин, які, на думку вишивальниці, важливі для передачі потрібного символу. До таких візерунків можна віднести очі вола, вовчі або заячі зуби, баранячі роги, риб'ячу луску. Зооморфні орнаменти зображуються довільно, так як це бачиться майстрині, але з дотриманням традиційної композиції орнаменту вишивки.

 Щоб зобразити у вишивці красу і чарівність природи, українські майстрині використовують рослинні мотиви, передають реальні форми і кольори навколишніх рослин. З часом склалися традиції зображення найбільш улюблених рослин, таких як троянда, мак, калина, виноград, дуб та інші. Їм надаються певні властивості, які зробили ці рослини символами різних проявів життя, таких як любов, молодість, сила, життєлюбність і багато інших. З них складаються орнаменти, які наділяють власника вишитого виробу притаманними цим рослинам позитивними властивостями і дають захист від негативних природних сил.

Зооморфні орнаменти складаються з зображень тварин (кінь, жаба, риба та інші), птахів (павич, півень, голуб, сова та інші) і комах (метелик, бджола, павук, жуки). Нерідко у вишивках використовуються зображення тих частин тіла тварин, які, на думку вишивальниці, важливі для передачі потрібного символу. До таких візерунків можна віднести очі вола, вовчі або заячі зуби, баранячі роги, риб'ячу луску. Зооморфні орнаменти зображуються довільно, так як це бачиться майстрині, але з дотриманням традиційної композиції орнаменту вишивки.




За довгу історію української вишивки було створено народними майстринями близько ста різних технік вишивання, які визначають особливості вишивки, надають їй оригінальності та самобутності. У кожному регіоні України воліють використовувати свої техніки, притаманні даній місцевості. Вони характеризують особливості місцевої вишивки, за якими можна дізнатися, в якій частині України були вишиті рушники чи вишиванки.

У Чернігівській області поширена вишивка, виконана дуже дрібними, що нагадують бісер, стібками. У такій техніці вишивають геометричні та рослинні орнаменти на сорочках. Колірна гамма світла - білі нитки складають основну частину орнаменту, іноді їх доповнюють червоні і зрідка чорні нитки.

Для полтавських вишиванок також характерні білі орнаменти, хоча іноді можна зустріти сірі або навіть червоні. Вишиваються вони в техніках «хрестик», гладь, швами «уперед голкою» і «позаду голки». На старовинних вишиванках в основному використовувалася техніка гладь, нею вишивали білі орнаменти, які нерідко обводилися кольоровими або чорними смугами.

Для Харківської області характерна різноманітність технік вишивки, особливо багато спільного з вишивкою центральних областей. Можна виділити як особливу, властиву саме Харківщині, багатоколірну вишивку в техніці «хрестик» або «півхрестик», яка виконується грубими нитками, щоб створити ефект рельєфності орнаменту.

Вишиті орнаменти Полісся відрізняються простотою і чіткістю композиції. З геометричних знаків найчастіше використовуються повторювані багаторазово ромби, з яких складаються графічно чіткі смуги. Характерна колірна гамма - червоний орнамент на лляному білому або сірому полотні.

 


Волинські вишивки мають свої особливості в техніках та побудові орнаменту. З вишивками Полісся їх ріднить чіткість і простота геометричних композицій візерунку, а також моноколірність червоних орнаментів на натуральному сірому полотні. Така вишивка більше характерна для північних районів Волині, у південних же районах воліють вишивати рослинні орнаменти.

Вишивка півдня України відрізняється кольоровими барвистими рослинними орнаментами, виконаними «хрестиком» та «напівхрестиком». Крім того, тут часто використовуються техніки і колірні поєднання, характерні для центральної України.

Багата вишивка Київщини складається з різноманітних орнаментів, складених з геометричних, рослинних і зооморфних символів. На одному виробі можуть бути вишиті ромби, розетки, квіти, грона ягід, птиці. Прекрасні орнаменти вишиваються переважно в червоно-чорно-білій гамі.

Різноманітні шви і барвисті орнаменти характеризують подільську вишивку. Основна риса вишиванок цього регіону - використання мережок. Мережками в техніці «павучки» приєднуються до сорочці вставки рукавів і клинці. Для прикраси використовують кольорову мережку, звану «шабак». Орнаменти вишиванок зазвичай вишивають одним кольором - чорним, іноді червоним, але зустрічаються і невеликі вкраплення інших кольорів в значно меншій кількості, ніж основний колір.

 


Характерною відмінністю тернопільської вишивки є згущені стібки, коли елементи вишивки обшиваються нитками іншого кольору для створення особливого ефекту кольору і високого рельєфу. Елементи візерунка створюють широкі смуги, що покривають весь рукав від плеча до нижнього краю, і розташовані вздовж рукава вертикально або з нахилом.

У Вінницькій області використовується велика кількість оригінальних технік вишивки. На вінницьких вишиванках можна побачити хрестик, низь, верхошов, настилання, розпис, вирізування, зерновий вивід та інші цікаві техніки ручного вишивання. Крім основних швів орнамент доповнюють допоміжними швами - «уперед голкою» і контурними, які служать для обрамлення окремих елементів і з'єднання їх в орнаменті. Широко використовуються також мережки - білі та кольорові.

У Карпатах і Прикарпатті свої неповторні особливості вишивки має майже кожне село, тому цей регіон багатий різноманітністю оригінальних орнаментів, технік, насиченою кольоровою гамою місцевих вишивок.

У південних районах Львівської області створюються легкі прозорі геометричні візерунки вишивок, які виходять завдяки тому, що білий фон тканини не заповнюється, залишаючись відкритим. В інших районах цієї області зустрічаються не тільки геометричні, але й рослинні орнаменти.

У Буковинських вишивках часто можна побачити зооморфні мотиви, що доповнюють рослинні або геометричні орнаменти. З технік найбільш популярні невеликий хрестик, біла гладь, штапівка, кручений шов. Вражає різноманітність матеріалів, що застосовуються буковинськими майстринями для створення розкішних вишивок, - вовна, шовк, золоті та срібні нитки, бісер, блискітки і різні природні матеріали.

 


Багате розмаїття орнаментів відрізняє гуцульські вишивки. Вони складаються з геометричних і рослинних мотивів, зібраних в барвисті композиції. Велике значення надається сполученням яскравих кольорів, серед яких найбільш поширене поєднання червоного орнаменту з додаванням зелених і жовтих ниток. Декілька відтінків жовтого кольору роблять орнамент більш легким і сонячним.

Закарпатська вишивка відрізняється частим застосуванням в орнаментах мотиву «зигзаг» або «кривуля». Кольори ниток використовуються різноманітні, серед яких виділяється як основний один колір, а інші його доповнюють. Часто вишивають червоний орнамент, відтінений чорними або кольоровими елементами, або весь орнамент може бути вишитий білими нитками.

Українці прикрашали вишивкою одяг, побутові та культові предмети. Величезне значення в українській народній культурі мають рушники. Вони є оберегами, талісманами сім'ї, роду, вдома. З давнини прийшли до нас звичаї та обряди, супроводжувані рушниками, вишитими спеціальними орнаментами, несучими символіку для кожного важливої події. Рушниками прикрашають ікони, на рушнику тримають хліб, зустрічаючи гостей, широко використовуються рушники у весільних обрядах і при народженні дітей, спеціально вишитими рушниками проводжають людину в останню путь. Рушники супроводжують українців протягом усього життя, тому до них ставляться з особливою любов'ю і ощадливістю.

 


Мотиви, що використовуються у вишитих орнаментах, відображають навколишнє людей природу, улюблені рослини і тварин, з якими щодня зустрічаються у своєму побуті, а також міфологічні елементи, створені фантазією і культурою наших предків. У давнину створювалися і процвітали різні культи, у яких була своя символіка, що дійшла до нас у вигляді особливих знаків, які досі використовуються у вишивках українців.

За багато століть більшість початкових значень древніх символів стерлося з народної пам'яті. Сенс орнаментів передавався крізь покоління в усній формі, підтримуючи традиційну символіку. Сучасні орнаменти, можливо, виглядають не так точно, як стародавні, більш абстрактно, але вони продовжують передавати нам ту символіку, яку зберегла традиція.

Народний український костюм викликає захоплення своєю зручністю, колоритом і особливо вишивкою. Звичайний повсякденний одяг та святкові вбрання народні майстрині вміли прикрасити так уміло, що багато з них ставали справжніми витворами прикладного мистецтва. Кожна річ була унікальна, не повторювалися візерунки, вишиті спеціально для людини, яка буде носити цю річ. У результаті цього в народній творчості створено безліч видів одягу і величезна різноманітність прекрасних орнаментів.

 


Сучасні дизайнери одягу з цікавістю вивчають самобутній народний костюм українців, переймаючи багатство ідей з його невичерпного різноманіття. Це допомагає їм створювати модний одяг, засновану на українських традиціях або хоча б що включає українські орнаменти та елементи, що вносять рідної неповторний колорит в сучасний костюм.

Український народ, який має такий прекрасний самобутній одяг, заснований на стародавній культурі, не забуває в повсякденному житті про свої традиції. Зараз став дуже популярним одяг в українському стилі, він не лише прикрашає і додає оригінальності кожній людині, але і свідчить про повагу до своєї культури, історії та традицій.

 

Які матеріали та інструменти потрібні для вишивання





Щоб почати вишивати, необхідно мати набір певних матеріалів та інструментів. А саме це тканина, нитки, голки, п’яльця, ножиці, лупа, шило, маркери, лампа, булавки, лінійка та наперсток. Нижче опишемо ті матеріали та інструменти, які є найбільш необхідними для вишивання.

Тканина для вишивання


Тканину рекомендується обирати з полотняним  переплетенням поздовжніх і поперечних ниток (ниток основи та піткання). В цьому випадку відпадає необхідність у спеціальній канві: вишивка виконується, захоплюючи голкою 2-3 нитки тканини-основи. Для полегшення роботи краще обирати тканину з достатньо товстих ниток — лляну, шерстяну.Колір  — на ваш вибір, але тканина має бути гладкофарбована чи біла.

 



В наш час для вишивання рушників, серветок, картин найчастіше використовують канву — спеціальну тканину із сформованими клітинками для нашивання хрестиків.

 Канву випускають з різним розміром «клітинки», різну за кольором та призначенням. В щільній  канві квадратики утворюються переплетенням 3-4 ниток основи та піткання, така канва є основою для вишитого узору. Тонка канва розрідженої структури утворює клітинки переплетенням 1-2 ниток основи та піткання.  Вона нашивається (наклеюється) на тканину-основу по місцю вишивки, слугує оріентиром для точного нашивання хрестиків на тоненьку тканину ( шифон, батист ) чи тканину не полотняного  переплетення (атлас, креп, тощо). По закінченню вишивки така канва видаляється (висмикується по ниточці), а вишитий узор залишається на тканині-основі. Колір розрідженої канви білий, випускають її полотном шириною 80-40 см та стрічками 15-10 см шириною.

 


Для вишивки хрестиком ідеально підходять нитки — муліне ,  їх відрізняє висока якість, багата палітра фарб і можливість варіювати товщину нитки (найчастіше вони продаються у пасмах з 6 ниток, зручно розділяти на 1-2-3 нитки за потребою). Для вишивання одягу це найкращий варіант. Картини, доріжки, килимки можна вишивати тонкими акриловими нитками чи нитками «ірис«, вони достатньо якісні та зручні 

 З інструментів вам потрібні ножиці, голки, наперсток та п’яльця.

 



    Ножиці потрібно мати великі — для розрізання тканини, маленькі з гострими кінчиками — для підрізання ниток у тканині, спеціальні ножиці для підрізання кінчиків вишивальних ниток та швацький кілочок для підрізання та видалення помилкових стібків.Звісно, все це можна робити і одними гострими ножицями, але спеціальні пристрої у роботі зручніше.



                                 

Вишивальні голки повинні мати достатньо велике вушко, щоб просилити в нього нитку потрібної товщини. Для вишивання по канві вушко може бути широким, а кінчик голки заокругленим, щоб не травмувати пальці — адже отвори для голки в канві вже є. Для вишивки по тканині  кінчик голки повинен бути  гострим, адже тканину потрібно проколювати; вушко голки має бути великим, але вузьким, щоб не залишати великий отвір в тканині від проколу голкою. В будь якому випадку голки повинні бути рівними, гладенькими і не іржавими. 

Пам’ятайте — від якості тканини, ниток та голки у повній мірі залежить комфортність, швидкість та якість вишивання!

 


П’яльця також значно покращують якість вишивки, хоча дещо впливають на швидкість. Найбільш розповсюдженими є круглі  п’яльця, іноді їх виготовляють з кільцем-петелькою, і  п’яльця одразу стануть рамкою для вашої роботи. Для зручності  п’яльця закріпляють на підставку і вишивати можна обома руками. Великі полотна можна закріпити на напольних  п’яльцях-підрамниках — для вишивання картин, гобеленів. Але існують і невеликі прямокутні  п’яльця — іх орієнтують в напрямку ниток основи та піткання тканини, і полотно не деформується під час натягування на  п’яльця.

 


Також не завадить поберегти пальчики від травмування голкою. Для захисту потрібен наперсток. Наперстки бувають суцільними (як чашечка) та кільцевими, різних розмірів ( за розміром пальця, як обручки). Поверхня наперстка вкрита ямками (для фіксації голки). Вдягають наперсток на середній палець руки; краще обирати металевий наперсток, ніж пластмасовий.

Матеріали та інструменти для вишивання бісером


Голки

Само собою, тип і розмір використовуваної голки залежить від величини отвору в намистинах. Розмір голки зазвичай відповідає номеру бісеру. Номери голок для бісеру - 10, 12, 13 і 15. Найчастіше використовуються голки №12. Якщо бісер настільки дрібний, що в нього не проходить бісерна голка, можна поступити наступним чином:
1. Візьміть шматок тонкого дроту, складіть удвічі, просмикніть нитку в отвір і рівно обріжте кінці дроту. Продевайте їх крізь намистинки разом. Цей спосіб особливо хороший для шиття вприкреп. Якщо ж ви шиєте швом, де потрібно пришивати кожну окрему бісеринку, спробуйте робити досить товстою голкою отвір в тканини і протягувати крізь нього вашу "голку" з дроту. В іншому випадку вам доведеться кожен раз знімати дріт, протягувати нитку в голку і робити стібок по тканині. А потім знову надягати дріт, щоб набрати наступну бусинку.
2. Ще є варіант - змастити клеєм (наприклад, клеєм ПВА) кінець нитки і дати висохнути. Потім нанизати бісеринку, використовуючи проклеєний кінець нитки в якості голки. Потім всилити нитку в голку, зробити стібок, і знову вийняти голку і нанизати наступну бісеринку через проклеєний кінець нитки. Цей спосіб не такий зручний, як перший, т. к. незабаром клей розтріснеться і нитка втратить твердість - доведеться мазати нитка клеєм заново і знову чекати, поки вона висохне.
         Буває дуже важко вставити нитку в маленьке вушко голки, тут можна поступити наступним чином:
1. Зріжте кінець нитки під кутом і навощите нитка кінця, він стане більш твердим і нитка не буде розпускатися.
2. Спробуйте скористатися нитковдевателем, який зазвичай входить в комплект приладдя до швейній машині або в набір голок.



Нитки
         Використовуються міцні (капронові, шовкові) нитки, а також муліне. Товщина і колір використовуваної нитки залежить від розміру отвору в бусини і вушко голки, а також від способу шиття, схеми кольорів, тканини та дизайну вишивки. Будь-яку нитку перед використанням слід продернуть через шматочок воску, щоб вона стала міцніше, пластичніше і не расплеталась в процесі роботи.
Найбільше для вишивки бісером по тканині підходять тонкі синтетичні нитки.
         Нитки повинні відповідати призначенню моделі. Якщо виріб буде використовуватися в побуті або, наприклад, ви робите бахрому, нитка повинна бути настільки міцною, наскільки це можливо. Якщо отвір в бісеринках досить широке, можна додатково зміцнити нитка дуже тонкою волосінню. Якщо у вашому виробі використовується стеклярус або рубка - великий шанс, що з часом нитка перетрется про їх гострі краї. Тому заздалегідь подбайте про достатньої міцності нитки.
         Бісер, стеклярус, рубаний бісер, намистини, стрази, камені, блискітки, паєтки
Перед початком роботи перевірте, чи не змиється фарба, не зійде перламутр з бусинок, не розплавляться чи намистинки під час прання, відпарювання або прасування, якщо виникне необхідність в таких операціях з тканиною. Можна заздалегідь виготовити намистини самим, про це читайте в розділі "статті".


П'яльця або підрамник
         При вишиванні бісером дуже важливо, щоб полотно було добре натягнуто. Дуже зручні п'яльця на стійці і ті, які можна прикріпити до краю стола або на ручці крісла - тоді обидві руки будуть вільні. Для великих і об'ємних полотен потрібні великі прямокутні п'яльця, в яких вміститься весь малюнок, т. к. об'ємна вишивка не дозволить пересунути виріб. Якщо п'яльця великі, то полотно можна "наростити", приметав по краях додаткові смужки тканини.

Тканина для виробу, канва або тюль, сутаж
         Намагайтеся вибирати такий матеріал для вишивки, щоб він не був сильно мнущимся, мазким, не вимагав частого прання та прасування. Врахуйте, що вишивка скляними намистинками з тонкої тканини може деформувати виріб під вагою бусинок. Тому зазвичай намагаються шити з тканини, яка здатна витримати вагу бісеру.
Перед початком роботи потрібно акуратно скопіювати малюнок на тканину за допомогою копіювального паперу, крейди або мила. Для перекладу малюнка на трикотаж потрібно прикріпити до тканини аркуш кальки, на якому попередньо зроблена копія малюнка, і прошити малюнок. Потім обережно обірвати папір, не витягаючи ниток, якими прошитий малюнок.
         По канві можна вишивати картини і панно, використовуючи готові набори зі схемами, які можна придбати у відділах по рукоділлю, або взяти схеми з нашого сайту (схеми для вишивки і ткацтва бісером). Також можна вишити бісером рисунка, а фон вишити нитками муліне. При роботі по канві необхідно точно підібрати розмір бісеринок до клітинках канви. Вишивка по сутажу і тюлю була дуже популярна в XIX столітті. Використовувалася для створення неймовірно красивих і повітряних святкових і вечірніх нарядів, шалей, комірів, прикрас. Ви теж можете поекспериментувати з тканинами.

Плоскогубці, гострозубці
         Для обрізання і закручування петлею дроту, для витягування застрягла в бусини голки, а також для видалення зайвої намистини в ряду тканого або вишитого малюнка.

Міліметрівка
Для малювання складних схем тканих виробів.

Стилет чи шило
Для прочищення отворів в намистинах, для розширення отворів дерев'яних та паперових виробів.

Деякі інші дрібниці
Ножиці, віск (щоб зробити нитку міцніше), лак для намистин і барвники для скла.

матеріали для вишивання стрічками:






Матеріали з гурткової роботи на листопад 2020 р.

02-06.11.2020 Р.

Тема 3. Лялька на чайник у вигляді ляльки тільди. Майстер класс


 















 


Для того, щоб виготовити ляльку-грылку на чайник своїми руками, нам потрібно буде:

  • шматочки матеріалу з натуральної тканини (бавовни, сатину, льону або бязі) і фліс для верхньої частини сукні;
  • синтепон, холофайбер для утеплення грілки;
  • шерсть для виготовлення волосся;
  • гудзики, стрічки, тасьма або мереживо;
  • інструменти для шиття: ножиці, голки, нитки, швейна машинка.

1. Виміряйте габарити вашого чайника і складіть викрійку на основі шаблонної за своїми розмірами. 

 

 


2. Накладіть деталівикрійки на матеріал (бажано льон) і з урахуванням припусків на шви в 1 см виріжте майбутні деталі кукли.

3. Зшийте деталі тулуба, крім низу, роблячи розрізи у всіх місцях вигину. Виверніть прошиті частини на лицьову сторону.

4. Набийте голову і ручки наповнювачем. Між верхньою частиною ляльки і спідницею необхідно зробити рядок, яка не дозволить наповнювача випасть.

5. Виріжте з тканини по викрійці №2 деталі підкладки, залишаючи припуски по низу 1,5 см, а з боків 8 мм. Аналогічні частини викроїте з синтепону. З'єднайте швейною машинкою подклад з синтепоном, залишивши невелику отверстіе.

6. Зшийте заготовку тулуба з утепленим підкладів по колу і виверніть через приготоване отвір, яке потім зашейте. Вправьте утеплену частина грілки в тулуб кукли.

7. Пришийте до низу тулуба злегка збирану смужку кольоровий ткані.

8. З флісу виріжте по викрійками № 3 і №4 дві деталі сукні і одну деталь воротніка.

9. Сформуйте з вовни зачіску ляльці і приклейте її на голову. Вишийте або намалюйте оченята, підрум'яньте щёчкі.

10. Одягніть на тильду-грілку флисовое плаття, закріпіть на ньому ґудзиком і стрічкою зшитий з тканини фартух. Декорують ляльку мереживом або тасьмою по своєму смаку. Лялька на чайник у вигляді зворушливої ​​тильди готова!

 

 Грілка на чайник з готової ляльки

 


Зі старої ляльки може вийти найпростіший ввиготовленні варіант грілки на чайник. Для цього добре підійдуть навіть ляльки епохи СРСР. Напевно в будинку або на дачі у вас знайдуться такі зламані пластмасові іграшки, які валяються без діла. Навіть якщо у ляльки немає ніг, вона все одно підійде для створення своїми руками заварочной  рілки. Така лялька на чайник не потребують побудовиособливої ​​викрійки. Досить лише взяти два прямокутних шматка тканини по довжині і ширині, рівним габаритам чайника і металевий дріт. Потрібно буде з'єднати матеріал таким чином, щоб вийшов циліндр. Підкладочну частина спідниці зшити з синтепоном, а потім з'єднати по нижньому колі з лицьовою частиною   спідниці. 



З металевого дроту необхідно зробити двакільця, рівні колах верху і низу спідниці, а потім з'єднати їх шматочками такого ж дроту між собою. Вставте отриманий каркас всередину спідниці. Підігніть верх спідничні полотна на виворітну сторону конструкції таким чином, щоб закривалася верхнє кільце, і пришити його нитками. Помістіть ляльку у внутрішнє верхнє кільце спідниці. Тепер залишиться лише зробити своїми руками одяг і прикрасити ляльку на свій смак.

 






більше іформації можна знайти на сайті: 

https://handmadebase.com/uk/category/products-from-a-thread/

Завдання: виготовляємо самостійно ляльку-грілку, моделька за власним вибором.

09-13.11.2020 р.

Тема 4: Мотанкарство. 

Лялька-мотанка з давніх-давен була оберегом нашого народу. Традиція виготовляти ляльки-мотанки пішла ще з язичництва. Лялька є посередником між живими й тими, кого на цьому світі вже чи ще немає. Її робили для того, щоб пішов або, навпаки, припинився дощ. Або для того, щоб забрати хворобу від людини. Залежно від події робили різні ляльки. Якщо для шлюбу, то ляльки виготовляли дуже ретельно. Ляльку вбирали в український стрій, як молоду, робили великий віночок, чи корону, на голову, також до ляльки-молодої обов'язково робили пару – молодого. Коли ж дівчина виходила заміж, то в родині чоловіка дозволялось, допоки в молодят немає діток, гратись лялькою, і чим більше, тим швидше і здоровіші будуть діти. А коли вже народжувалась дітвора, то, звісно, лялька віддавалась їй. Існувало повір'я, що якщо діти дуже часто і довго бавляться лялькою-мотанкою, то сім'я скоро чекатиме на поповнення.

Мотанка виконується виключно шляхом намотування, вона не має обличчя і несе в собі тепло людських рук, любов і турботу, з якою створена. Символічним є те, що лялька-мотанка не шиється, а робиться лише за допомогою ниток, стрічок, шляхом намотування. Голку можна застосовувати лише при виготовленні одягу для ляльки і ні в якому разі не пришивати нічого до самої лялі! Вона може бути плетена із соломи чи зовсім без застосування нитки, коли всі вузли закріплюються архітектонічно за рахунок того матеріалу, з якого робиться мотанка. Голова називається «куклою». Для неї шматочок тканини складається вузенько (як пасок або крайка), а тоді згортається «рулетиком» і обмотується тканиною.

Давні українці вірили, що саме мотанка є посередником між поколіннями – і тими, хто вже відійшов у той світ, і тими, хто ще не народився. Українці вірили, що, зробивши мотанку, можна просити у Вищих Сил дощу, гарної днини чи добрих новин. Рятувала мотанка і від хвороб. Згідно з численними віруваннями, хворій людині давали спеціально виготовлену ляльку-мотанку. Після того, як хвороба минала, ляльку спалювали, вважаючи, що вона перейняла на себе всю негативну енергію. Досить часто виготовляли ляльки для проведення численних ритуалів, у них вплітали всі ті предмети або речі, яких людина прагнула позбутись. Такі ляльки топили у воді або спалювали на багатті.

Але головне призначення ляльки-мотанки – бути оберегом дому, родини. Традиційна лялька-мотанка не має обличчя. Вважалося, що якщо надати обличчю ляльки людських рис, у неї може вселитися лиха душа. Замість людських рис у неї на обличчі робили хрест – символ Сонця, життя і нових починань, який ототожнюється з тією самою людиною, гармонією її фізичного і духовного світів.

 

Деякі факти з історії винекнення

Лялька мотанка/вузликова лялька - здавен була оберегом в українській родині. Кожна матір робила для своєї дитини ляльку, щоб та гралась.

Лялька буває різної форми – великою й маленькою. Обличчя як такого у ляльки немає, воно досить символічне. Вважається, що лялька-мотанка повинна бути безлика, а та, яка служить берегинею – ще й з хрестом замість обличчя. Не можна малювати обличчя ляльці, вона не повинна ні на кого бути подібна, щоб не завдати шкоду. 

Її робили для того, щоб пішов або, навпаки, припинився дощ. Або для того, щоб забрати хворобу від людини. Залежно від події робили різні ляльки.

Існувало повір’я, що якщо діти дуже часто і довго бавляться лялькою-мотанкою, то сім’я скоро чекатиме на поповнення. Якщо ж їх робили діти, вони часто робили собі товариша і порадницю.

Лялька повинна бути одягнена у світлу вишиту сорочечку, під’юпник (або нижня спідничка т.з. галька) і запаску – підібрано все в традиціях Подільського краю. Всі елементи одягу є оберегами: спідниця символізує землю, сорочка позначає три часи – минулий, теперішній і майбутній; обов’язковими атрибутами є вишиванка та намисто, які уособлюють достаток. Також повинен бути головний убір – очіпок, стрічка чи хустка – що символізує зв’язок з небом. Символічним є те, що лялька-мотанка не шиється, а робиться лише за допомогою ниток, стрічок, шляхом намотування.



 

Що таке лялька, яка історія її виникнення, навіщо вона - якщо поринути в суть цього явища, ми можемо знайти інформацію, яка може бути корисною. Так, Вікіпедія дає нам визначення ляльки як якогось предмета, зробленого у вигляді людини, іноді тварини. Робиться лялька з найрізноманітніших матеріалів: дерева, пластики, тканини, паперу, порцеляни та багатьох інших матеріалів. Саме слово, «лялька», має різні значення, пряме та переносне, і в переносному це означає – дуже модно вдягнена жінка, тупувата при цьому і бездушна. Так визначає це явище лінгвіст Даль в «Тлумачному словнику живої великоросійської мови».

На інформаційних ресурсах фахівців - майстрів-лялькарів, наприклад, можна знайти визначення ляльки як зменшеної моделі людини чи тварини, деколи вигаданої, причому що характерно - лялька в різні часи своєї історії мала різні призначення. З 20-го століття ляльки стали не тільки предметом гри, але й елементом колекціонування. Хоча ігрова функція зберіглася за ними і сьогодні.



Традиційно ми звикли уявляти ляльку як улюблену іграшку, частину нашого дитинства, згадувати лялькові магазини й ту атмосферу казки та лицедійства, яка таїлася за їх дверима. Але це поняття набагато більш глибоке і широке, якщо ми задумаємося про ляльку народну, слов'янську. І тоді перед нами відкриється зовсім інший світ, навіть ціла галерея світів - і в них буде філософія, релігія, магія, психологія та багато інших потоків інформації та енергії. Традиції, обряди, ритуали, історія, культура - все це несе в собі народна лялька.

Ймовірно, всім нам відомі моторошнуваті ляльки вуду, інші не менш страшні істоти і предмети, які застосовуються в магії. Вони уособлюють собою людину в різноманітних магічних ритуалах і чаклунстві, будучи методами симпатичної магії - магії, яка припускає, що всі дії, здійсненні з лялькою, після магічного супроводу будуть відбуватися і з самою людиною, яка є об'єктом чаклунства. Це притаманне різним культурам, наприклад, європейській, африканській, індіанській.


Але перш за все, як ми звикли бачити, лялька більшою мірою є іграшка, сувенір, персонаж. Якщо вона при цьому майстерно виконана, авторська - вона по праву може вважатися витвором мистецтва, її чекатимуть в колекціях, більше того - в музеях. Лялька присутня і в різних галузях діяльності людини, як, наприклад, лялька-манекен. І кожен вид ляльок має свою сформовану історію, цікаву, а іноді й корисну.

Особливо цікава історія ляльок з сакральним змістом - вона йде корінням в далеку давнину, оточена язичницькими ідолами, ховається за символами, переплітається з релігією, пов'язана зі скульптурою, зображена в різних матеріалах - дереві, глині, камені. Її прообразами були Боги й Богині, духи, добрі та злі. Такі ляльки брали участь у ритуалах і обрядах, заміщали собою людину в різних релігійних дійствах, працювали оберегами для наших праотців. Цілком імовірно, що тоді ж виникли й ігрові ляльки, які заспокоювали дитину, давали наснаги її фантазії і виробляли необхідні соціальні навички. Історія ляльки дуже щільно пов'язана з історією людини в цілому, а значить, налічує не меншу кількість років, а можливо, й всі 40-50 тисяч років, якщо вірити історикам.

Першою лялькою, факт існування якої вперше зафіксували вчені, вважається лялька з мамонтової кістки, яку знайшли в Чехії під час розкопок, і їй близько 30-35 тисяч років. У неї були рухливі кінцівки, цілком вцілілі. Ляльки були ще в найдавніших цивілізаціях - Римі, Єгипті, Греції - про це говорять археологічні розкопки. Матеріал, з якого вони були створені - це глина, камінь, дерево, слонова кістка. Ляльки, виконані з дерева, були знайдені в Єгипетських гробницях ще в 2000 році до н.е. Ляльки Єгипту, з рухливими ручками - ніжками і навіть з набором одягу, були знайдені в 200 р до н.е. У першому столітті н.е. в Греції виготовлялися ляльки з глини. У третьому столітті до н.е. ганчіркові ляльки були в Римі. Поруч з маленькими єгиптянами в могилах знаходили при розкопках ляльок, причому одягнених у модні тогочасні вбрання.


А вже традиційні японські ляльки - їх історія не може не викликати інтерес. Серед них можна побачити ляльок Догу, що датуються 8000-200 роками до нашої ери, похоронних ляльок Ханіва, 300-600 роки до н.е. У 11 столітті археологами були знайдені ляльки, які виконували функції іграшки.

Що стосується слов'янської ляльки мотанки, то її історія йде ще від культури Трипілля. Ці поселення людей на території, яка зараз називається Україною, були ще до формування Київської Русі, і саме звідси надалі прабатьки слов'ян почали своє розселення на північ, північний схід, тобто території, що нині є частиною сучасної Росії. Це розселення вглиб Великого Лісу проходило по річкових артеріях, так племена рятувалися тікаючи від набігів кочівників, залишаючи свої багаті чорноземом землі Великого Степу.

Трипільські поселення зародилися в 5400 до н.е. Сама цивілізація жила близько двох тисяч років, до 3200 року до н.е. Сліди цієї цивілізації вперше були виявлені в 1897 році під Києвом, біля селища «Трипілля», звідки і пішла назва. Археолог, який виявив це життя - Вікентій Хвойка.


Цивілізація у свої кращі часи була дуже розвинена: міста росли одне за одним, в них процвітали ремесла, мистецтво, зводилися архітектурні культові споруди, почала розвиватися писемність. Територія її, користуючись сучасними географічними поняттями, простягалася між Трансільванією і Дніпром, Волинню і Чорним морем. Художня кераміка Трипілля була дуже високої якості і послужила базою для виникнення кераміки античності 2000-1850 років до н.е.

Подібність Трипільської культури та культури островів, що знаходяться в Егейському морі, вказує на те, що територія Трипілля була заселена племенами, які прийшли із Середземномор'я, і так було створено єдиний простір етносів між берегами Криту і Дніпра.

Саме трипільці почали одними з перших замість збирання рослин вирощувати сільськогосподарські культури, замість полювання стали розводити домашніх тварин. Цьому сприяли природні умови, вигідні для початку землеробства і скотарства.

Хотілося б навести витяги з праць Олександра Стражного «Архетипи стародавніх племен Придніпров'я. Трипільська цивілізація ». Так, він говорить, що цивілізація Трипілля вперше серед землеробських товариств того часу вирішила питання забезпечення харчування. Причому настільки серйозно, що продуктами користувалися не тільки самі, але й експортували в інші цивілізації, що існували в ті дні - Єгипет, Месопотамію, Кавказ, Малу Азію, Крит, Балкани.


Високі землеробські здатності уживалися з талантами ремісничих майстерень. Для того часу було характерне використання кам'яних знарядь праці, а у Трипіллі вже в 3600-3150 роках до н.е. оброблявся кремній в майстернях, як основна неолітична сировина. Використовувався він для наконечників стріл, скребків, серпів, топірців та інших корисних в господарстві предметів ужитку.

Бронза почала застосовуватися і оброблятися у світі наприкінці 3 тисячоліття до н.е. А трипільські бронзові предмети зафіксовані в 5 тисячолітті, причому високої якості - без газової пористості або усадочних дефектів чи тріщин. І цих предметів було дуже багато в ужитку, таким чином мідні знаряддя не були розкішшю або унікальними виробами.

Судячи з усіх розкопок, знахідок можна бути впевненими - трипільське суспільство жило мирним, благополучним життям, майже райським. І неважко жити в раю, якщо немає ворогів. І немає ніяких слідів і ознак серйозних військових баталій чи зіткнень - тільки ознаки невеликих конфліктів, наприклад, в одному місці знайдено кілька десятків наконечників стріл. І це все! Не чинили тиск племена диких степів на поселення Трипілля, що не дивно - адже їх ще не було тоді. Був приручений кінь, але збруя говорить нам, що він не використовувався у військових цілях.


Сакральні переконання трипільців дуже походили на світогляд античних народів, що жили в пізніші століття, слов'яни включно. Культ Великої матері, сонце і його зображення у вигляді спіралі, хреста, кола, бик як символ багатства і землеробства, символи неба, води. Поклоніння заслуговували і сили природи - Небо, Сонце, Земля, Вода. Ідея устрою світу в три яруси, можливість відродження людської душі через проведення магічних ритуалів. Були створені вівтарі у вигляді хрестів, чаші для наступних жертвоприношень, храми різних культів, які були досить складними архітектурними конструкціями.

Особливе місце займала фігура жінки в культурі Трипілля. До неї підходили з повагою, про що говорять численні жіночі зображення, статуї, фігурки. У кожному поселенні археологи знаходили фігури Богів з глини. Статую Богині-Матері було символом родючості та материнства, і часто зображувалося як богиня Макош, відома у слов'ян, яка тримає підняті вгору руки.


Суспільство дуже поважало в той час жінок. Зображення та фігурки жінок були наділені особливою красою і шануванням, були високохудожні, сповнені примітивного еротизму і дуже естетичні. Жінки були серйозними майстринями і шанованими господинями, вели домашнє господарство і займалися мистецтвом і ремеслами, наприклад, розписом кераміки. Ткацтво, виготовлення та декорування одягу, прикрашання його орнаментом - ось місця докладання жіночих рук і творчої сили. У будинках часто археологи виявляли ткацькі верстати. Вчені впевнені в тому, що прикраси на начиння і предметах домашнього вжитку, на одязі були відображенням первинної магії, сприяли переговорам і взаємодії з потойбічними силами, могли уберегти і захистити власника будинку та його мешканців.

Цілком можливо, що і ляльки мотанки зародилися вже тоді, в епоху розвинутої цивілізації Трипілля, будучи елементом жіночої магії, який чимось нагадує медитацію - заспокійливим і таким, що налаштовує на хвилю високої сили. Лялька-мотанка передавалася від предків нащадкам, уособлюючи Знання, що йде від покоління до покоління, Знання. в якому сплелися традиції, цінності, вірування і погляди.


Дослідники також схиляються до того, що мотанка походить від трипільської цивілізації тому, що вона містить багато значень, сакральних, космогонічних, початок яким було покладено ще в ті часи. Наприклад, в основі голови мотанки скручена сварга, що символізує розвиток, рух, і її ми можемо знайти практично на всіх глиняних виробах.

Створення ляльки починається з її змотування, і відбувається це по спіралі, що дуже схоже на спиралевидне закручування енергетичних вихорів. Це також вказує на зростання, розвиток, викликає асоціації з виникненням, зародженням чогось нового, примноженням його. Весь Всесвіт рухається по спіралі, і це самий природній напрямок. Спіраль нагадує нам про створення усього світу, ріднить слова «вихор», «сповивач», «повитуха» та інші подібні однокореневі російські та українські слова. Сакрально і те, що лялька безлика - це показує її перебування поза межами часу і простору, робить її схожою на Велику Богиню, наділяє її функцією провідника сили. Безликість ляльки підтримує процес енергообміну з господарем, так вона завжди може служити оберегом. Якщо ж обличчя-образ буде створено більш чітко, навіть нав'язано сприйняттю, це може не бути віддзеркаленням внутрішнього світу людини, якій вона створена в обереги, і тоді завдання ляльки буде порушено і виконати захист людини буде неможливо, та адже для цього вона і створювалася. Трипільська спіраль, яка виникає в момент вкручування-формування голови ляльки, проводить ідею про призначення ляльки, про ту мети і задачі, які викликали її створення. Творець ляльки намотує ті мислеобрази, які виникають в його голові і спрямовані на людину, що буде захищена, в голову ляльки, одухотворяючи її цією чистою енергією свого наміру. Коли голову-скрутку накривають клаптиком тканини, лялька оживає і приймається за виконання свого захисного завдання.


Один з істориків-дослідників, Людмила Тимошенко, вважає, що лялька-мотанка є продовженням переданих нам послань від предків, зашифрованих у глиняних пам'ятниках, у похованнях, предметах побуту. Все це було позначено шляхом археологічних досліджень. У трипільських поселеннях археологами був виявлений іграшковий посуд, що означає, вже у той час повинна була існувати і лялька. Ткацтво, візерунки на тканині та орнаменти на кераміці служать доказом версії, що коріння і витоки мотанки все ж там, у трипільській культурі, адже її світогляд так глибоко сакральне і наповнене творчістю.

Знання і правила створення ляльок ретельно охоронялись, навіть ім'я лялькарки, що створювала мотанку, ховалося від чужих вух, адже вона була берегинею обрядів і культурних традицій роду, вона одна володіла цією жіночої магією досконально. Так оберігалася те, що приходило до предків від їхніх предків, як важлива і цінна спадщина.

Причини зникнення Трипільської цивілізації не вивчені і існують тільки в здогадах і версіях. Можливо, її існування було обумовлено природними чинниками, і зникнення безпосередньо пов'язане з однією з катастроф або природних катаклізмів. Територія Євразії, наприклад, залежала від фаз похолодання і потепління, і це було дійсно досить життєвим нагальним питанням. Дослідники клімату говорять про ці періоди як про кліматичні міні-апокаліпсис.


Повернемося до Олександра Стражного і його архетипів. Він каже у своїй праці, що з другої половини 3 тисячоліття до н.е. там, де ще вчора були міста Трипілля, сформувалися поселення деяких племен «ямної» культури. Ці племена становили собою якусь суміш напівкочових громад, налаштованих дуже агресивно, і протримався такий союз близько тисячі років. «Ямники» жили в населених пунктах з невеликих сіл, що складалися з ям-землянок, або з городищ, укріплених для оборони від можливих нападів. Подальші тисячу років, весь бронзовий вік на землях сучасної України проживали племена з різними культурами. Дослідники знайшли близько двадцяти культур: катакомбної культури, шнурової кераміки, зрубної культури та інші. Всі ці племена жили кожне своїм життям, розвивалися по-різному і рівні розвитку теж мали різні, мали свої культи, вірування і богів, і все ж у них було багато спільного, що є доказом деякої наступності цінностей, притаманних даній території.

Є історики, які вважають, що тоді ж виникли і предки слов'ян, об'єднання народів спорідненого походження, із загальними землями і близькими мовами.

Як пише Олександр Стражний, Трипілля, як всі інші високорозвинені цивілізації, перестало існувати в момент, коли так повеліла Історія. Але всі вироби цілих поколінь бронзового століття - "катакомбників", "ямників", "зрубників" тощо - несуть на собі символи Трипілля. Вони так само чітко видні на кераміці залізного віку, так званий скіфо-грецький період, їх несуть вази сірого кольору Черняхівської культури. Сільськогосподарські технології, орнамент, обряди врожаю тощо продовжилися і в Київській Русі.


Як не шкода, але тканинна лялька ніяк не могла зберегтися з часів Трипілля до наших днів. Тому історія її зародження саме в цій цивілізації є недовідної версією, якими б вагомими здогадками вона не супроводжувалася. До того ж при Радянському Союзі не було прийнято говорити голосно про сам факт існування цієї цивілізації, щоб не провокувати українців на спорідненість з таким високорозвиненим предком. Позиція трохи дивна, оскільки слов'яни в цілому мають пряме відношення до цього прародича і по праву можуть ним пишатися.

Історики і сьогодні не впевнені і не одноголосні в питанні історії походження східних слов'ян. Питання це до кінця не вивчене і має різні версії, зокрема і про території його формування, і час цього процесу. Найпоширеніша і переконлива версія стверджує, що перший етап розвитку слов'янства, інакше праслов'янський, проходить у другій половині 2 - 1 тисячоліття до н.е. Даний період історики вважають початком формування археологічних культур, що пізніше стали характерними для слов'янських народів.

Життя і побут слов'ян завжди були дуже тісно переплетені з природою та її містичними силами, а також родовими відносинами, так виникли культ шанування сил природи, а також культ предків. Об'єктами поклоніння стали Сили Природи: Сонце, Земля, Місяць, Небо. Віруванням слов'ян стало язичництво, найбільш шанованими богами в пантеоні були Боги Неба і Землі, Бог Вогню, Бог грому і блискавок, Бог Сонця , Богиня Воли та інші сили. Крім вищих божеств, були і більш дрібні духи, як добрі, так і злі - лісовики, домові, русалки, банники, духи хвороб і багато інших, пов'язані з процесами і побутом предків. У цей час побутував вже календар на дванадцять місяців, на чотири пори року. День весняного рівнодення служив початком календарного року, коли день ставав довшим ночі і домінував над нею.


Борис Акунін у книзі «Історія Російської держави», коли торкався питання походження слов'ян, згадав, що слов'янські корені і переміщення по карті дуже туманні і не доказові.

Так, пише автор, приблизно в другому столітті християнської віри починають згадуватися племена, які можна назвати слов'янськими, як кажуть письмові джерела. І вже в середині першого тисячоліття слов'яни почали ділитися на групи - західна, середня, східна, і кожна в свою чергу сприймала культурний вплив найближчих географічних сусідів, таким чином набуваючи нових етнічних відтінків і позбавляючись деяких раніше наявних.

Східно-слов'янські племена були об'єднані в цельноєдину державу - Київську Русь, однак перед цим на цій території, на думку більшості істориків, жили праотці українців - древляни, поляни, сіверяни, тиверці, волиняни, вони ж дуліби, білі хорвати; праотці росіян - кривичі, словени, в'ятичі, радимичі; і праотці білорусів - полочани, дреговичі. Слов'яни розселялися і обживали нові землі, і цей процес остаточно завершився, на думку істориків, на початку 8 століття. Сформувалися територіально закріплені союзи племен, великих і малих, зі своїми особливостями культури і побуту. Коли місце проживання було закріплено за кожною групою слов'ян, племена стали втрачати свої колишні назви і замінили їх на нові, у зв'язку з цим і поділ племен, який згадувався вище, по предкам є умовним. Саме формування нової держави з Києвом у центрі проходило в кілька етапів протягом 8-9 століть .

Характерно, що сакральна лялька мотанка має одне значення у всіх слов'ян . Так само схожі і технології створення ляльки, з урахуванням, звичайно ж, регіонів, з їхніми традиціями, правилами і особливостями, які виникли під впливом відмінностей культурних, кліматичних особливостей, процесів і подій геополітичних та історичних на всій території проживання стародавніх слов'ян.


Ляльки на Півночі скручували з берести, на півдні - з соломи, іноді з качанів кукурудзи. Різні умови, як бачимо, диктують і різні матеріали у виготовленні мотанок.

Українським мотанкам притаманні більш чітко виражені голови, часом за рахунок відсутності ручок і ніжок. Навіть на території нинішнього Північного Кавказу археологами були знайдені мотанки. І цим лялькам властиво хрестоподібне обличчя, як і українським, однак сама форма хреста на дніпровщині, наприклад, - це солярний хрест, а кавказькі ляльки несуть на обличчі знак, більше схожий на трипільські символи, зокрема родючості, жіночого начала. Хрест на обличчі характерний і для ляльок деяких російських регіонів, Курської і Білгородської областей, наприклад, Чувашії, Хакасії. Дослідники припускають, що таке хрестоподібне обличчя прийшло з Азії, тому що і там, в районах Киргизстану, Узбекистану, Таджикистану ці символи прикрашають обличчя ляльок. Історики висувають припущення, що це можна пояснити впливом культури скіфів на економіку, культуру і суспільний уклад вказаних земель в 6-4 століттях до н.е. А Скіфія несе в собі досягнення та особливості цивілізацій Греції, Сходу, Риму.


У роботі «Російська тканинна лялька » говориться, що хрестоподібні обличчя ляльок з тканини виплітаються складним візерунком з різноколірних ниток, і цей процес був притаманний різним етнокультурам, він був у осетинів, грузинів, киргизів, узбеків. В областях на півдні Росії у традиційних ляльок мотанок обличчя були перетягнуті червоною ниткою у формі косого хреста. Як пояснювали майстрині Курської і Білгородської областей, це позначало підборіддя і пухкі щоки ляльки.

Дослідники вбачають зв'язок хрестоподібної вишивки на лялькових обличчях з астральними знаками, символами, з божеством Сонця. Символ косого хреста - це знак заклинання, знак родючості, традиційно він перетягує ляльці груди, південноруські тканинні лялечки несуть його на обличчі, де він вписаний в символічний сонячне коло. У таких ляльок не було волосся, і це показово - голова, велика, більша за реальні пропорції, з відсутністю волосся, у формі кулі сама уособлювала сонце. Іноді навіть головне вбрання такій ляльці не робили, щоб підкреслити символ, як, наприклад, зольна лялька Воронежа. Ця ідеальна форма, форма кола, була символом стабільності, захищеності, повторюваності життя, що було властиво солярному хреста.

Популярність ляльок-мотанок була дуже висока, зокрема в селах і округах, по всій території України, Росії та Білорусії практично до середини минулого століття.

Існують традиції створення ляльки і понині, хай навіть не завжди пам'ятається значення тієї чи іншої особливості, але майстрині дбайливо несуть їх у своїй творчості і передають своїм учням. Так, багато чого з культурної спадщини наших предків вже, на жаль, безповоротно втрачено, але багато чого і відроджується.

Приклади ляльок-мотанок.




Любомира...Та, що любить мир (людей) і та, яку любить мир.

У перекладі зі слов'янської - улюблениця світу...

Любов миру й світу...

Ніжна й велична, добра й справедлива, матінка -берегиня...

Вона огортає руками, немов ангел крилами, своє дитятко, притискає його до грудей з вічним бажанням його захистити, оберегти...

Та на руках його носить і леліє і любить, бо з тої любови світ живе.

Мати життя, що ллється у ній, мов сік у повному гроні.

Діва радості і трунку, що вхопить серце і заграє воно тисячоголоссям струн...

Це справжня Берегиня роду... у всій своїй величі та красі!

Для Вас і Ваших близьких!





Любава...Любима, улюблена, кохана..

Та, яка любить... і та, яку люблять...

Це солодке як нектар ім'я зі старослов'янської означає ЛЮБОВ!

Прекрасна як зоря, тендітна, ніжна та світла...

Справжня наречена...!

Найособливіша лялечка для найособливішої події в житті кожної дівчини!

Любава - одна із назв сузір’я Тільця, яке має найбільше народних назв,народжена в період з 14 травня по 21 червня...





Іванка... Життєва...Неповторна, яскрава, щира, відкрита...

Із староєврейської ім'я означає "Божа благодать".

І хай обдаровує Іванка свого господаря Божою благодаттю...




Віталіна... Життєва, життєдайна як матінка-природа...

Наш народ завжди жив у гармонії з матінкою-природою, сприймав її з пошаною та любов’ю, відзначався талантом дбайливої обробки і прикрашання землі, цінував її дари...

І саме любов до рідної землі надихнула на створення цієї ляльки- мотанки, яка заряджає позитивною цілющою енергією свого господаря, надає йому сил, служить йому оберегом, приносить, збагачує та оберігає його врожай...

Віталіна - дбайлива господиня...






Марічка




Наче зiткана з сонячного промiння, встає перед нами на путивльському валу Ярославна, заклинаючи сили природи допомогти її коханому князевi та воїнам, яких вiн повiв на битву за Русь...




Та, яка славить мир... уславлена миром...

Тому й Мирослава одягнена в блакитне вбрання...

Колір миру, лояльності, справедливості, доброї слави...!

Справжня королева у всій своїй величі та красі!






Запозичене поляками ім'я з давнього німецького Гадвіг, і означає "боротьба"...

Ім'я величне, королівське,сильне, хоробре...

Королева Польщі Ядвига була відома своєю добротою, мудрістю...

Її життя - взірець благочестя й самопожертви...

Вона завжди допомагала бідним, а незадовго до смерті, продала всі свої коштовності для розвитку освіти в державі...

Одного разу Ядвига всю ніч молилась перед розп'яттям в соборі, і Христос заговорив з нею...

А 8 червня 1997 Папа Римський Іван Павло II канонізував Ядвіґу як Святу Ядвігу Королеву...

Саме образ цієї святої королеви й надихнув на створення цієї чудесної ляльки - мотанки...


Завдання: виготовляємо власну ляльку-оберіг.


16-20.11.2020 р.

 

Виготовлення мотанок: «Зернушка», «Нареченна», «Нерозлучники», Соломяна культово-магічна мотанка.



Мотанка: «Зернушка»

 Вбрана в одяг з національними елементами, лялька Крупенічка є давнім слов’янським оберегом. Її виготовляють восени, т. К. Для роботи використовують крупи, зібрані в поточному році. Мотанку роблять товстої і великої, щоб в будинку панував достаток і благополуччя.

 


 

Традиції

Наші предки робили тропічних ляльок різних видів. Головною з них була Крупенічка. Вона повинна була бути в кожному домі. Її також називали по-іншому, в залежності від виду крупи всередині: гречішніци (з гречки), Горошинка (з гороху), Зерновушка (з інших наповнень). Ляльок виготовляли з мішковини. Вони були безликими. Замість обличчя навколо голови часто мотали захисний хрест. Свої дії Майстрині супроводжували читанням молитов, змов.

Оберіг встановлювали на видному місці на покуті. Поруч повинні були знаходитися ікони. При високому врожаї ляльку робили великий, тоді кожен гість мав можливість оцінити стан господарів. Навесні для посіву брали зерно з мотанки. Вважалося, що воно дасть гарний початок майбутньому врожаю. Її наповнювали після нового збору найціннішими видами круп. Якщо взимку не вистачало їжі, запаси брали з мішечка.

Властивості оберега

Зерновушка в будинку — на ситість і достаток в сім’ї. Її дарують на новосілля. Слов’янська берегиня оберігатиме власників будинку, приносити їм благополуччя. Якщо хлопець йде в армію, корисно піднести йому Крупенічку.

Мотанку використовують і в таких цілях:

  • для вдалого заміжжя;
  • для зцілення від хвороб, причина виникнення яких невідома;
  • для поповнення сім’ї, лікування від безпліддя;
  • для збагачення;
  • для повернення чоловічої сили.

Якщо після звернення до обрядової лялечці вдалося завагітніти, її не викидають, а залишають в якості іграшки для майбутнього малюка. Коли в родині погані відносини, варто зробити ляльку чоловічої статі — Богача. У крупи мотанок укладають записку з відповідними побажаннями. Вони обов’язково повернуть в сім’ю мир.

Також Зерновушку дарують молодятам на весілля разом з її парою — Багачем. Їх значення — охорона достатку сім’ї.

виготовлення оберега

Зробити Крупенічку просто. Щоб вона приносила користь господарям будинку, слід дотримуватися певної схеми.

Правила

Виготовляти оберіг варто за такими принципами:

  • процесом повинна займатися жінка без присутності чоловіків;
  • всі маніпуляції здійснюють протягом одного дня (закінчують до заходу сонця);
  • роботу виконують в чоловічий день;
  • настрій у майстрині має бути хорошим, обстановка в будинку — спокійною;
  • забороняється використовувати ножиці і голки — клаптики тканини і нитки рвуть;
  • заздалегідь готують одяг для мотанки (при підготовці дозволяється використовувати колючо-ріжучі предмети);
  • нитки мотають за годинниковою стрілкою, кількість оборотів парне;
  • вузлів повинно бути непарне число.


 

Які крупи вибрати

Для ляльки Крупенічкі підійдуть різні види зерна або їх суміші. Головне — щоб воно було здоровим, цілим і непереробленим. Підійдуть такі види круп:

  • кукурудза — на здоров’я дітей, взаєморозуміння в сім’ї;
  • гречка — символ багатства, родючості;
  • овес — сила і влада;
  • перловка — на сите життя;
  • пшоно — протистояння пристріту і псування;
  • квасоля — для залучення багатства.

Зерновушку з рису використовували в якості подарунка. Її підносили в велике свято, т. К. Крупа в минулі часи була дорогою. Традиція збереглася до сьогоднішнього дня.


Як зробити

Крупенічка своїми руками — це цілий обряд. Для її виготовлення знадобляться:

  • квадратний шматок тканини (стороною 20 см);
  • для нижньої сорочки підійде прямокутник (розмір мішечка);
  • верхня сорочка;
  • тілогрійка і рукава — матеріал шириною 7 см, довжину підбирають відповідно до товщині тканини;
  • повойник;
  • хусточку — тканина 40 см в довжину;
  • фартух (недовгий, щоб потім визирали сорочки).

Тканини та нитки повинні бути натьнимі. Краще підбирати яскраві кольори.

Майстер-клас з виготовлення ляльки:

  • По центру клаптика матеріалу насипають крупи, зав’язують так, щоб було трохи нерівностей. Вийде мішечок.
  • Надягають нижню і верхню сорочку. Нижня повинна на кілька сантиметрів визирати.
  • Закріплюють повойник так, щоб він добре облягав голову.
  • З боків роблять рукава, скручуючи матеріал. Краї повинні виступати на 2 см від верхньої сорочки.
  • Надягають тілогрійку, примотують.
  • Тієї ж ниткою закріплюють фартух.
  • На голову зав’язують хустку.

Крупенічку наряджають на власний смак. Надягають прикраси. Аналогічно створюють Богача. Тільки роблять йому шапку, сорочку і штани.

Зерновушку виготовляють своїми руками і іншими способами. Для процесу підійдуть навіть шкарпетки.

Створення ляльки відповідно до інструкції:

  • Насипають всередину крупи.
  • Ниткою перев’язують так, щоб вийшли відповідні пропорції голови і тіла.
  • Прикріплюють руки, виготовлені з прямокутної тканини.
  • Надягають спідницю і хустку.

У мішечки укладають кілька зубків часнику для відлякування злих духів. Вони також захистять зерно від шкідників. Іноді поміщають разом з крупою монетку для залучення багатства і удачі. До наповнення заборонено додавати волосся, фотографії, нігті, землю, віск.

Як активувати і використовувати

З лялькою звертаються шанобливо і дбайливо. З нею розмовляють, просять про допомогу. Розповідають їй про найпотаємніші бажання. Якщо оберіг виконаний в день осіннього рівнодення, лялька Крупенічка зарядиться енергією достатку.


https://www.youtube.com/watch?v=92KdZ0HG624

https://www.youtube.com/watch?v=XmFs1Gcle0w



Мотанка "Наречена"



Кожна культура має свої власні обереги, традиційні образи та тотеми. Це можуть бути дерев’яні чи кам’яні фігурки, металеві вироби, ляльки і т.д. Одним з найпоширеніший предметів-оберегів на території україни є лялька-мотанка. Така іграшка не просто фігурка для ігор, а справжній амулет та талісман для сімї та її членів. Для різних життєвих ситуацій створювалися відповідні ляльки. Зустрічаються ляльки–обереги для будинку, родинного вогнища, для захисту дітей та господарства від злих сил та лихого ока та багато інших.

Вчені та дослідники приходять згоди, що перші ляльки-мотанки сповнені оберегового змісту з’явилися приблизно п’ять тисяч років тому.

Головна відмінність мотанки вид звичних ляльок чи ляльок з інших країн – відсутність обличчя. Тобто обриси обличчя на ляльках-мотанках представлені у вигляді переплетень різнокольорових ниток, у вигляді хреста. Це з часів язичництва побутувала думка, що саме через обличчя в ляльку може поселитися душа. Як не дивно, проте такі ж вірування притаманні й іншим культурам, на підтвердження цього факту можна привести як один з прикладів вірування послідовників культу Вуду, де часто застосовують ритуальні ляльки.

Українці вірили що в ляльці присутній дух роду, який й оберігає членів своєї сім’ї від всіляких негараздів та передає вікову мудрість та знання прийдешнім поколінням

Правила, традиції та секрети виготовлення таких ляльок передавалися з покоління в покоління, від матері-донці. Доволі довгий час, тай понині в деяких регіонах країни існує звичай на весілля дарувати донці ляльку мотанку. Така весільна лялька стає оберегом для нової сім’ї та їхньої домівки. Подаровану на весілля ляльку молодята зберігали на протязі усього життя.

На перший погляд може здатися що діти такими іграшками не гралися. Для ігор робили також мотанки, однак коли діти хворіли їм давали нову, спеціально зроблену іграшку. Нова лялька повинна була ввібрати недуг хворої дитина. Після того як дитина з нею пограється її знищували. Також існувала традиція, замість дитини яка вже виросла з колиски класти туди, поки не народиться інша, ляльку-мотанку. Така маніпуляція робилася аби вберегти колиску від нечистої сили, яка могла посилитися там.

На різдвяні свята виготовляли спеціальні ляльки з зерна, основною метою яких було забезпечити добрий урожай на наступний рік. Загалом можна виділити три великі групи ляльок мотанок: лялька-немовля, лялька-берегиня, та лялька-наречена. Мотанки-немовлята виготовлялися схожими на малих дітей в пелюшках їх клали в люльки та колиски до дітей аби оберігати сон та здоров’я малят. При виготовленні берегині в неї вкладали монети, вовну, зерно аби вберегти домівку та сім’ю від нещасть та привабити достаток та процвітання.

Основне ж завдання мотанки-нареченої було вберегти молоду дівчину від пристріту, зурочення та допомогти знайти справжнє кохання та сімейне щастя. Така лялька ошатно одягалася та прикрашалася, символізуючи тим самим придане дівчини.

В різних куточках країни мотанки робили з різних матеріалів і з сіна чи соломи, і зі шматочків тканини, з ниток. Спосіб виготовлення таких іграшок доволі простий: обраний матеріал просто перекручували та перев’язували, так щоб він став схожим на хрестоподібний силует людини. Ляльки мотанки в залежності від призначення могли бути гарно одягненими, з дотриманням всіх особливостей народного вбрання, а могли бути взагалі без вбрання. В давнину такі ляльки робили повсюди приємно що в наші дні ця традиція відроджується. придбавши таку ляльку можна не просто оздобити інтер’єр, а й отримати справжній оберег для родини. Також така лялька мотанка-стане гарним подарунком до урочистостей.














Мотанка «Нерозлучники»

Нерозлучники - це ляльки, які традиційно робили до весілля. Весільному поїзду наші предки приділяли особливу увагу. Адже саме, залишаючи стіни рідної домівки, наречений  та наречена ставали особливо доступними для заздрісних поглядів та злих підступів чаклунів. Весільний поїзд петляв обхідними шляхами, обманюючи духів і, замітаючи сліди; на його шляху будувалися різні перешкоди, щоб, знову-таки, захистити молоду сім'ю від лихого ока.
 
Потужним захистом проти злих сил вважалися весільні ляльки-Неразлучники, які підвішувалися попереду воза молодят. Дві  ганчіркові ляльки, які уособлюють собою чоловіче і жіноче . 
Ця традиція (видозмінена) зберігалася і в радянський час. На капот весільної машини саджали  ляльку у наряді нареченої. Причому, якщо машина, як правило, бралася напрокат - то ляльку на прокат не брали - купували самі.

 


 

Можна виготовити дві ляльки і зв'язати їх руки між собою, але все-таки  більш традиційною  вважається пара, що виготовлена із загальною рукою,  основою для якої служила довга дерев'яна скіпка.

 


 

Сучасні дітлахи замість іграшок бавляться мало не всіма елементами періодичної системи Менделєєва, взятими у чистому вигляді. Чи не тому діти з дитинства хворіють на астму, хвороби серця, хвороби дихальних шляхів тощо. Сучасні батьки не завдають собі особливо клопоту. Йдуть до найближчої крамниці, де на них чекає «Китай» у широкому асортименті. Головне, що дешево, адже криза. Слава Богу, що останнім часом все частіше лунають попередження, що сумнівні іграшки можуть завдати непоправної шкоди здоров’ю дитини. Однак річ не тільки у цьому.

Хочеться нагадати батькам, що китайські іграшки нікуди не щезнуть з ринків та крамниць, натомість щороку залишається все менше майстрів, які можуть передати технологію українського іграшкарства. Зрештою, постає питання: кого ми виховуємо, заполонюючи дитячі кімнати всуціль іноземним крамом? Генетична пам’ять, етнічна належність, національне коріння, зв’язок поколінь – невже ці поняття вже нічого не важать у нашому глобалізованому світі? Мабуть, це не так.

Українська народна іграшка має надзвичайно багату історію. Вона поєднала в собі все: життя і побут народу, звичаї та традиції, обряди та ритуали. Іграшки не робили просто так, їх творили майстри. У такий спосіб вони не тільки передавали свої враження від повсякденного життя, але й виражали світоглядні установки. Скажімо, нареченим до весілля дарували ляльку-мотанку, яка мала слугувати не тільки забавкою для майбутніх нащадків, але й бути оберегом для молодої сім’ї, особливо для жінки-матері.

Власне, ляльки-мотанки мали символічний характер. Їх, зазвичай, робили із клаптиків тканини, одягаючи в український народний однострій. Майстри-лялькарі стверджують, що специфікою будь-якої ляльки-мотанки є те, що вона не має обличчя. Дитячі психологи впевнені, що саме цей нюанс сприяє розвиткові дитячої уяви. Дитина має змогу домалювати дивовижні картини власного світу. Такі ляльки, які робили мами та бабусі, передавалися з покоління в покоління, в деяких родинах налічується до ста таких іграшок.

Один із різновидів ляльки-мотанки – солом’яні ляльки. Зазвичай, такі їх використовували у ритуально-культових обрядах. Про це свідчить той факт, що зі соломи найчастіше виготовляли янголів. Цю іграшку дитина може зробити власними руками, а, як відомо, будь-яка річ, виготовлена власними руками, сприяє самоствердженню особистості, розвитку креативного мислення та здатності чітко уявляти майбутні результати своєї праці. Ясна річ, дитині повинні допомогати батьки або принаймні не заважати їй.

Також були ляльки-мотанками у вигляді козачків, якими могли бавитися хлопчики. У такий спосіб їм не тільки прищеплювали інтерес і любов до національного коріння, але й соціальну роль оборонців. Не слід забувати про те, що дитина зажди копіює поведінку своїх батьків, відображає у своїй грі щоденні реалії. Саме тому серед іграшок для хлопчиків були популярні фуркалки, калатальця та музичні ріжки. Ріжки, зокрема, використовували лісники, мисливці та пастухи для оповіщення про свій прихід або заманювання здобичі. Таким чином за чоловіком закріплювалася соціальна роль мисливця, годувальника і батька.

Інший різновид української народної іграшки – глиняні фігурки. Так повелось, що такі фігурки виготовляли дружини та діти гончарів. Такими виробами не тільки прикрашали оселю. Вони символізували господарську діяльність українського селянина: коники, баранці, півники. Найчастіше з глини виготовляли свищики – улюблену забавку хлопчиків. Про те, що ця іграшка не втратила актуальності і в наш час, свідчить той факт, що на етнофестивалі «Країна мрій» діти буквально шаленіли від цієї забавки, подекуди абстрагуючись від навколишнього середовища на кілька годин. Висновок: магнетизм української народної іграшки діє крізь віки.

Зауважте, що глина не тільки екологічно найчистіша сировина для виготовлення посуду та іграшок, вона безпосередньо позитивно впливає на здоров’я. Адже якщо ви спробуєте опанувати гончарне ремесло особисто, то гарантовано омолодите шкіру ваших рук. Не треба жодних косметичних засобів. Ще одною перевагою такого роду заняття є те, що в процесі роботи налагоджується контакт між дитиною та батьками. Сімейні психологи впевнені, що це найкраща терапія для сімей з проблемами.

Особливою обрядовістю була наділена іграшка з тіста. Вона не тільки смачна, але й ще допомагає виявити творчу натуру її автора. Фігурки були найрізноманітніші, але найпопулярнішими стали іграшки, які виготовлялися до календарно-обрядових свят. Так, весною мами та бабусі випікали для своїх малят «жайворонків», аби ті з їхньою допомогою закликали повернутися з вирію пташок. На Різдво пекли пряники у формі «півників» і «коників». Діти так само долучалися до цього процесу, щоб потім на вулиці разом із своїми ровесниками влаштовувати цілі театралізовані дійства з частуванням одне одного смачною випічкою.

Ще однією особливістю українського народного іграшкового мистецтва є поєднання іграшкових фігурок у театр Вертепу. Вертеп виник ще за часів Київської Русі, модернізовуючись протягом століття, він почав відтворювати актуальні картини побутового життя українського народу. Ще й досі цей театр є актуальним і традиційно продовжує розвиватись далі. Якщо на Різдво традиційним був театр Вертеп, то на Великдень цілою родиною робили великодню ляльку-панянку з трави.


 Про секрети української народної іграшки ми також поспілкувалися із майстринями. Виявляється, різновидів ляльок-мотанок є дуже багато, і кожна має своє символічне призначення. Є ляльки-мотанки, які слугують оберегами та мають особливу силу, коли вони зроблені людиною з добрими помислами. Ляльки-трав`янки захищають від хвороб. Незаміжні дівчата робили ляльки, які ставили на підвіконня – сигналом для парубків, що дівчина готова йти під вінець. Особливість такої ляльки - великі перса та яскраве вбрання. Майстрині нам розповіли про ляльку Спиридона-сонцеворота, яка зручно вміщалася в кишеню. В руках Спиридон тримав колесо, що є символом руху. Його майстрували ті, хто хотів змін в житті, і, кажуть, Спиридон цьому сприяв.

Львівська майстриня Оксана Смерека-Малик розповіла, що лялькарством вона захопилась порівняно недавно, однак вже встигла провести свою персональну виставку в одному з київських музеїв, а в червні майстриню запрошено з виставкою в Музей гетьманства (також у Києві), в липні – до Чернігівського художнього музею.

«Відтоді, як я почала займатися лялькарством, не минуло й року, проте за цей час я встигла виготовити понад трьох сотень ляльок-мотанок. Мені такі речі завжди подобалися, я вважаю це новим виміром творчості, адже я письменниця, автор трьох поетичних книг. Тепер почала розуміти, що це заняття, виготовлення ляльок, тепер не зраджу ніколи. Спостерігати, як із під твоїх рук народжується цей витвір, – це дивовижно, і це відчуття неможливо забути».



За словами Оксани Смереки-Малик, її ляльки вирізняються від ляльок інших майстринь тим, що вони є каркасними мотанками, які виготовляють без голки за технологією «не різана, не колота» – шляхом намотування та накручування. Окрім того, її ляльки є рухомі і авторці подобається робити з ляльок композиції, як-от, «Вечірня ватра», «Рожеві панни», «Княгині та боярині», «Ярмарок», «Пори року». Однак найбільшою популярністю серед поціновувачі української народної ляльки користується композиція «Карпатія: дівки, газдині, молодиці». Майстриня розповіла, що навіть мультиплікаційний фільм з цією композицією зняла.

«Я не претендую на те, щоб мої ляльки були оберегами. Знаєте, є два види ляльок-мотанок – з чистим обличчям та з хрестом замість обличчя. Згідно з українською традицією ляльки з хрестом від початку й були оберегами. Кажуть, що це їх первинний знак. Сьогодні багато продають ляльок, наприклад у Львові на Вернісажі, однак я не думаю, що ці ляльки є справжніми оберегами. Суто комерція. Я дуже люблю своїх ляльок і ставлюся до них з особливим теплом, якщо їх любити так, як люблю їх я, то вони обов’язково стануть оберегом», - переконана Оксана Смерека-Малик.

Вона також додала: «Вважають, що лялька є посередником між живими й тими, кого на цьому світі вже чи ще немає. Чи не тому обличчя у ляльки нема, воно досить символічне. Вважається, що лялька-мотанка повинна бути безлика, а та, яка служить берегинею, – ще й з хрестом замість обличчя. Не можна малювати обличчя ляльці, вона не повинна ні на кого бути подібна, щоб не завдати шкоди».

Матеріали майстриня використовує виключно натуральні, особливо їй подобається працювати із льоном.

Свої ляльки-мотанки Оксана Смерека-Малик любить дарувати, адже людям вони дарують добрий настрій. Відносно ціни ляльки-мотанки, то майстриня наголосила, що це не є заробіток для неї, а праця для душі.

«Хочу вам сказати, що робота над лялькою-мотанкою приносить мені значно більше позитиву, ніж робота над книжкою. Особливе задоволення – викінчення голівок: викрутити очіпок, зав'язати хустку, сплести вінок чи чільце», – додала Оксана Смерека-Малик.

Ще одна львівська майстриня, яка вже тривалий час займається лялькарством, Олена Чистякова переконана, що лялька-мотанка – це не просто іграшка, а іграшка із своєю філософією і своїм життям.

«Для того, щоб лялька-мотанка стала справжнім оберегом, потрібно обличчя викласти хрестом. Хрест має символічне значення, адже це знак сонця, знак духовного єднання неба та землі, чоловічого та жіночого начала. Саме тому такі ляльки є й оберегами для сім’ї, адже вони сприяють гармонії в родині, порозумінню між чоловіком та жінкою», - розповіла вона.

За її словами, для того, щоб лялька оберігала та захищала свого власника, потрібно, щоб майстриня, яка працює над лялькою, була в доброму гуморі.

«Основа тіла ляльки мотається ниткою без використання ножиць та голок, за годинниковою стрілкою. Якщо, наприклад, ляльку робити винятково як оберіг, то слід використовувати технологію «не різана, не колота». Однак в такому випадку лялька-мотанка матиме не надто привабливий вигляд, хоч і буде потужним оберегом. Якщо ж ляльку робити як елементу декору, то одяг її можна розшивати бісером, стрічками тощо, а тут без ножиць та голок не обійтись», - каже Олена Чистякова.

«Усе в ляльці є символічним та має прихований зміст», – зазначила пані Олена. Майстриня розповіла про те, що ручки в ляльки-мотанки, яку дарували дівчинці, були символом того, що вона буде працьовитою господинею, великі перса – це свідчення материнського начала, добробуту в родині, лялька з дитиною – знак матері-берегині сімейного вогнища. Голову ляльки обов’язково потрібно вінчати або косою, або ж хустиною, намисто на ляльці-мотанці – це символ достатку та багатства.

«Прийоми та техніки у кожної майстрині різні. Однак якщо лялька зроблена правильно, з урахуванням символічних значень, то вона й справді стане берегинею вашого дому», - підсумувала майстриня.

За її словами, на виготовлення ляльки багато часу не потребує. Якщо лялька проста, то потрібно одна – дві години, щоб її зробити. Майстриня використовує тільки натуральні матеріали: бавовну, льон, вовну, дерево, бісер, збір трав тощо.

Олена Чистякова розповіла, що працює над тематичними колекціями, до Різдва чи Дня матері, а нещодавно ляльки, які вийшли з під її руки, були виставлені в Міжнародному салоні «Модна лялька» в Києві.

Що ж, про українську народну іграшку можна говорити багато. Все, що треба для її виготовлення, є навколо нас, і воно своє, рідне і нічим незамінне. Потрібно лише, щоб батьки звернули увагу на це. Тим більше, що наразі в незалежній Україні проводиться досить багато етнічних фестивалів, де можна не лише придбати ці іграшки, але й навчитися виготовляти їх, опанувати всі тонкощі майстерності творців української народної іграшки, які передавалися з покоління в покоління.









Солом'яна лялька

Плетіння з соломки об'ємних фігур - ляльок , тварин , птахів - сягає своїм корінням в далеке минуле. Такі ляльки та фігурки були не тільки іграшками для дітей , але і використовувалися в різних обрядах . Лялька використовувалася і як оберіг для дітей , оскільки не мала рис обличчя . А згідно з віруваннями , в такому випадку вона вважалася предметом неживим і в неї не могли вселитися злі душі.

Коні , кози , птахи , ляльки з соломки - це теж божества і захисники: кінь - герой багатьох повір'їв і казок , він завжди супроводжував чоловіка і був йому і другом , і порадником , і захисником ; коза - символ врожаю та плодючості ; лялька - Мати - прародителька , захисниця жінок ; птиці - душі предків , що охороняють і допомагають нині живуть на Землі. Протягом всієї історії свого існування людина не могла обійтися без надії на допомогу і підтримку , незрозумілих їм до кінця , надприродних сил. Він наділяв їх образами , які супроводжували його все життя. Фігурки з соломи , які зображували півня , голуба , козу , ставили на різдвяний стіл. Солом'яних птахів підвішували над столом. Фігурки дарували молодим на весіллі , один одному у відповідні свята , великі зображення Масляної , Марени робили під час масових обрядів , приносячи в жертву через спалення або потоплення . Солом'яні жайворонки були першими провісниками весни - з ними разом люди звали ее.Старожитні звичаї виготовлення з соломки ритуальних тварин , ляльок прийшли в наше життя , стали темою для творчості багатьох сучасних майстрів і художників.



 


Солом`яну ляльку-мотанку робили із соломи ,осоки ,очерету,колосся. Саме із таких матеріалів робили ляльок-ідолів Дідуха та Марену. ДІдуха виготовляли із першого снопа(у деяких регіонах із останнього),вносили до хати на Різдво ставили на покутті ,як символ добра та родючості . Його обмолочував перший посівальник ,який заходив до хати,а потім цим зерном посівав у господі .Марена - символ хвороб , нещастя,аби позбутися від усього лихого ,очиститися від зла цього ідола спалювали на вогнищі під час святкування Масляної ,Івана Купала, зустрічі весни. Солом`яна лялька виконувала ще одну функцію: коли дитина хворіла, їй давали гратися такою іграшкою, хвороба переходила в ляльку , яку потім спалювали.













23-27.11.2020 р.

Бісер. Бісероплетіння




Бісер вперше почали використовувати у Стародавньому Єгипті. На території України став відомий з часів Київської Русі та набув особливого поширення у 18-19 ст. Прикрасами з бісеру оздоблювали головні убори, вплітали в коси, носили їх на шиї, руках, виготовляли сумочки, гаманці, картини, прикрашали меблі тощо.

Виготовлення прикрас із бісеру зародилося 6 тисячоліть тому. Першими їх почали робити єгиптяни з непрозорого скла. Так створювали штучні перли – арабською  називалися “бусра”, а в множині “бусер” (намистинки з отворами). Звідси й назва – бісер. Зі штучних перлів плели браслети, намисто, оздоблювали ними одяг.

Потім секрети виробництва бісеру прийшли до римлян. А на початку VI століття лідерство у виробництві скла закріпилося за Візантією.

У 1221 році у зв’язку із загрозою пожеж усі великі склодувні майстерні переміщаються на острів Мурано. Там виробляють скляні посудини, дзеркала, фурнітуру та бісер різних видів. З часом було винайдено новий спосіб виготовлення бісеру – видування: майстер із трубки видував трубочку, потім розрізав її особливими ножицями і шліфував. Потім він розігрівав її із невеликою кількістю піску в чавунному барабані. Це робилося для згладжування нерівностей на виробі. Після охолодження йому надавали блиск з допомогою полірувального порошку.

У тих країнах, де виробництво скла ще було таємницею, наприклад, у Франції, бісер виготовляли з дорогоцінних металів – золота і срібла.

Аж до кінця XVII століття Венеція монопольно займалася виготовленням скла. Зупинила такий успіх Богемія (Південна Чехія), де отримували так зване лісове скло з деревної золи. Це скло було більш тугоплавким, зате його можна було гранувати, що посилювало гру світла. Саме Чехія сьогодні – один із головних виробників бісерною продукції.

Наприкінці ХІХ – початку ХХ століття скляний бісер почали використовувати художники стилю модерн, наприклад, Тіффані і Еміль Галле. Аж до 30-х років ХХ століття бісерні прикраси радували й зачаровували. Модниці особливо любили сукні з бісерною бахромою, що створювала ефект мерехтіння під час танців.

Бісер — один з найдивовижніших матеріалів для рукоділля: у ньому і загадковий блиск, і соковитість фарб, і чіткість ліній, і необмежені можливості творчого пошуку. Першими улюбленими прикрасами з бісеру стали намиста. Вони увійшли в численний ряд предметів, якими людина прикрашала себе в давнину. Вироби з бусинок, бісеру, всяких скелець, нанизаних на кінський волос, травинку, а пізніше нитку і — вже в наш час — жилку, відомі з найдавніших часів.

Батьківщиною бісеру вважається Древній Єгипет, де з непрозорого скла виготовляли великі намиста. Процес обробки скла удосконалювався, і намистини ставали все дрібніше і дрібніше. Так з’явився бісер. А саме слово «бісер» походить від арабського «бусра», що означає бусинки з отворами. Він був добре відомий в античному світі і у деяких народів навіть служив мінової монетою. В Африці в рабовласницькі часи за кілька в’язок бісеру можна було купити раба. Бісер наділяли магічною силою і приписували йому властивості оберега. Найбільшого досконалості виробництво бісеру досягло у Венеції. Рецепти виготовлення прозорого і кольорового венеціанського скла строго оберігалися — за їх розголошення покладалася страта. Особливою інтенсивністю виробництво бісеру відрізнялося в XV — початку XVI століть. З Єгипту скляне виробництво поширюється на Кавказ, в Рим і проникає до Візантії, а також у центральну і північну Європу. З Візантії секрети виробництва скла перейшли в молоду Венеціанську республіку. З XII століття на острові Мурано (близько Венеції) випускався бісер хорошої якості, багатьох кольорів і відтінків, різного ступеня прозорості скла, відмінно калібрований і чудово поєднується у виробах з дорогоцінним камінням. Найбільший розвиток мистецтво виготовлення виробів з бісеру в Європі і в Росії отримало в першій половині XIX століття. З бісеру плели прикраси, використовували у ткацтві, в’язанні і вишивці. Техніка виготовлення виробів передавалася з покоління в покоління.

У Єгипті та Індії намистом прикрашали одяг, шию, руки, ноги — так, втім, все, на що їх можна надіти, пришити, прив’язати, вплести і так далі. В Індії такі вироби називаються хар, в Ефіопії — чале, в Болгарії, Румунії та Молдові — Гардан і згарди, в Білорусі — пляценкі і горлячкі, в Україні — гердани та сиплянкі, в Литві — каролінес, в Узбекистані — зебігардан, у Словенії — нагрделнікі і, нарешті, в Росії — ожерелкі, ланцюжки, гайтани і — «фенечки». Словом, де їх тільки не носять і як їх тільки не називають!

Бісер зазвичай сприймається як матеріал для жіночих прикрас, дрібних виробів побутового та декоративного призначення. Але скляні зерна використовували і для оздоблення інтер’єрів. Так, за свідченням відомого російського історика І. Є. Забєліна, в деяких покоях Московського Кремля «стіни клейстеровалі борошном або клеєм і з цього грунту насипали стеклярусом … У 1689 році в кімнаті цариці Наталії Кирилівни стіни оббиті полотном і вигрунтовани крейдою … і насипані стеклярусом по зеленій землі ». Різне розташування циліндриків стеклярусу підкреслювало гру світла у виробі. Сюжетні композиції, що прикрашали, як правило, палацові інтер’єри, отримали назву «французькі шпалери». Цими «шпалерами» був оброблений китайський кабінет палацу в Оранієнбаумі, названий згодом стеклярусні. Цікаво, що в створенні композиції настінних панно брала участь сама Катерина II. Для багатьох народів Російської імперії елементи одягу, оброблені бісером, стали невід’ємною частиною національного костюма. У всіх типах народного костюма різноманітністю і багатств обробки виділялися жіночі головні убори. Кокошник та інші елементи жіночої селянського одягу північних губерній були багато прикрашені дрібним річковим перлами, золотних шиттям, стеклами в металевих оправах. Перлове шиття відомо на Русі ще з Х століття. Протягом декількох сторіч перлами оброблялися церковні облачення, взуття та одяг, головні убори та прикраси. З середини XVIII століття в народному костюмі поряд з перлами стали використовувати і бісер. Технічні прийоми роботи з бісером, що застосовуються в народному мистецтві російської Півночі та Поволжя, практично не відрізнялися від традиційних прийомів перлового шиття. При декоруванні вироби перлини, як правило, укладалися або поверх навитого раніше бавовняного шнура (шиття по шнуру), або поверх Пеньковий або бавовняної нитки білого кольору (шиття з білі), тим самим піднімаючись над поверхнею тканини. З’єднання в одній композиції великих і малих перлинних зерен підкреслювало рельєфність зображення.

До початку ХIХ століття в Росії почався справжній бісерний бум. У селах бісер і стеклярус стали мало не обов’язковою прикрасою народного костюма. Довгими вечорами селянки плели, низали, ткали, вишивали комірці, робили намиста і намиста, прикрашали головні убори, пояси, святкові сарафани, змагаючись у швидкості та в суперечливість. Недарма вважалося, що «бороною да голкою село стоїть».

У поміщицьких садибах в спеціальних майстернях навчали рукоділлю кріпаків дівчат. Поміщицькі дочки і дружини зазвичай вишивали основний візерунок, а фон виконували кріпосні майстрині.

 У містах особливо в Москві, майже в кожному будинку вишивали бісером, прикрашали рукоділлям будинку, робили один одному подарунки до свят і іменин. Сім’я збиралася у вітальні, читали вголос, музичили, вели бесіди, а жінки займалися рукоділлям. Світські дами, купчихи, городянки, що досягли успіхів в цьому мистецтві, брали участь у вітчизняних і зарубіжних виставках і отримували нагороди. Багата дівиця коротала час, а бідна заробляла на хліб. Майстерність в рукоділлі служило ознакою хорошого виховання і домашньої освіти.

Не гребували рукоділлям і царствені особи. У хоромах на жіночій половині в спеціальній світлиці виготовляли церковне начиння, часом дуже високої якості; з мирських речей любили розшивати вошви — оксамитові та атласні хустки, прикрашали бісером дамські шапочки, черевички і багато іншого.

Але справжніми центрами рукоділля були жіночі монастирі. Тут готували оздоблення для церков, шати священнослужителів розшивали золотом, шовком, сріблом, камінням, а ікони, виконані лицьовій гладдю, з перлами і бісером, суперничали з іконами писаними.

Черницям-рукодільниця довіряли і багаті модниці, і державні мужі, які прикрашали шиттям свої мундири. Черниці займалися благодійністю, особливо дитячої: створювали притулки, навчали грамоті, співу та рукоділля, давали дівчаткам-сиротам ремесло в руки. В ХI столітті в Києві внучка Ярослава Мудрого Анна-Янка заснувала при монастирі першу на російській землі школу для послушниць. Століттями монастирі збирали і зберігали різноманітну техніку рукоділля. Завдяки їм ми можемо милуватися прекрасними творами мистецтва — іконами, патріаршими одяганнями, царськими шатами в Палаті зброї Московського Кремля та інших російських музеях.

На сучасному етапі розвиток бісерного рукоділля йде в двох напрямках. Насамперед — це вивчення його можливостей матеріалу, і природно виникає звідси тяга до освоєння традицій, увагу до національних особливостей. Другий напрямок — експериментальне. Пошук нових форм, вдосконалення вже відомих технічних прийомів і розробка нових комбінацій призводять до несподіваних художнім знахідкам і дають цікаві результати.

Останнім часом бісероплетіння — найстаріший вид рукоділля — зайняв певне місце в сучасній моді. Найбагатша колірна гамма бісеру, необмежені можливості моделювання виробів з бусинок, великий асортимент різних прикрас можуть здійснити будь-яку мрію найкапризнішої модниці. Кольє і сережки, пояски і брошки, шапочки і браслети, шпильки і сумочки в поєднанні з натуральними каменями, перлами і бурштином надають зовнішньому вигляду оригінальність і неповторність.

У нових колекціях прикрас дизайнери поєднали бісерне плетиво, стеклярус і пір’я. Плюс маса різних сумочок, вишитих і обплетених бісером.Модельєри радять разом з сумочкою, вишитій бронзовим або золотистим бісером надягати ювелірні прикраси того ж кольору. Інакше враження від вашого зовнішнього вигляду буде зіпсовано. Фенді, створюючи колекцію бісерних і дорогоцінного сумочок, говорила: «Не змішайте ваші метали»

 

Історія бісероплетіння

 


 

Бісероплетіння належить до числа найбільш захоплюючих народних мистецтв, яке має багатовікову історію існування. З бісеру плетуть всілякі прикраси, аксесуари, ним прикрашають одяг і вишивають картини.

Бісероплетіння – різновид декоративно-ужиткового мистецтва з використанням перлів — природного чи штучного походження. Має тисячолітню історію. Використовувалося майстрами у Стародавньому Єгипті, в Південній Америці, Південій Африці, Індії.

За допомогою прикрас люди висловлювали свою думку. Особливою популярністю подібні погляди користувалися у корінних американців. Історія виникнення бісероплетіння нерозривно пов’язана з індіанцями, які використовували намистини для прикраси будинків, вплітали стрічки з них в волосся, вишивали ними одяг. Без цього елементу фурнітури не обходився декор жодної налобной пов’язки, ритуального пояса, дитячої колиски або табакерки.




Бісероплетіння виникло давно, його історія налічує майже 6 тис. років. Вперше виникло це мистецтво ще в Давньому Єгипті, а матеріал, який використовувася у процесі такої творчої діяльності, називався «бусра», у перекладі з арабської мови цей термін означає «фальшиві перли».




Зразок з Стародавнього Єгипту. Застосовані різні техніки бісероплетіння

Спочатку плетіння бісером було досить складним заняттям: необхідно було витягнути нитку із скломаси і обвити нею мідний стрижень. Після цього стрижень виймали, а кожну намистину потрібно ще було обробити вручну.

В той час намистини були простими, безбарвними і непрозорими, і лише згодом, коли вже техніка виготовлення матеріалу для творчості вдосконалилася, люди змогли зробити намистини напівпрозорими, прозорими і кольоровими.

Історія бісероплетіння також пов’язана і з Давнім Римом, там бісер отримували методом видування скла з металевої трубки. З Римської Імперії це захоплююче заняття поширилося на територію Італії, Іспанії, Греції, Франції, Німеччини та Венеції.

Саме Венеція, починаючи з XIII століття, стає столицею виготовлення намистин для бісероплетіння, адже тут у той час було добре розвинене скляна майстерність. Незабаром конкуренцію Венеції склала Чехія, тоді відома як Богемія, де виробляли скло високої якості і чистоти.

Завдяки такому досягненню скляної майстерності в Чехії з скла і кришталя стали виробляти кольоровий богемський бісер і стеклярус.

Технологія виготовлення матеріалу охоронялася настільки ретельно, що до 1704 року не було жодної книги, в якій описувалися секрети цієї майстерності. Книга, яку тільки зараз побачив весь світ, нині зберігається в музеї Великобританії.

На початку XIX століття були винайдені машини, призначені для виробництва матеріалу, але, на жаль, таке нововведення не тільки знизило вартість намистин, але це вплинуло і на їх якість.

В Стародавній Русі також високо цінували склоробство, німецький і венеціанський бісер, але самі слов’яни активно почали займатися цією діяльністю після XVI століття. За часів правління Петра I в Росію були запрошені знамениті майстри-склярі з інших держав.

Крім того, молоді люди їздили в Італію з метою навчання правилам створення матеріалу для творчості і основам бісероплетіння.

З цього часу стрімко збільшився асортимент різноманітних бісерних виробів, такими декоративними елементами прикрашали не тільки предмети гардеробу, але також ікони і оббивку для меблів. Виготовлялися картини, панно, різні прикраси, аксесуари – сумочки, закладки для книг, чохли для парасольок, різноманітні предмети побуту.



Як почати плести бісером?




Такий вид рукоділля, як бісероплетіння, вимагає терпіння, посидючості і бажання навчатися. Обов’язково для роботи потрібно придбати необхідні матеріали та вибрати схеми для плетіння. Досвідчені рукодільниці рекомендують починати з найпростіших схем, оскільки це заняття не таке легке, як багатьом може здатися.

Початківцям краще вибрати найпростішу методику – вузликове плетіння. Зазвичай воно використовується для плетіння намист або браслетів, а полягає в тому, що після кожної нанизаної намистини або бісеріни зав’язується вузол.

Це не дає намисту сплутуватися, адже така проблема часто виникає у початківців. Крім того, техніка вузликового плетіння надає виробу гнучкості і не дає бусинам стукати одна про одній.

Найпопулярнішим способом бісерного рукоділля є низання. Використовується воно в процесі створення різноманітних виробів, прикрас, предметів побуту, аксесуарів, при декоративному оформленні одягу. Для низання краще всього вибирати дрібні намистини або великий бісер, оскільки нанизуватися такий матеріал повинен на товсті лляні або бавовняні нитки.

Щоб навчитися плести, можна подивитися навчальні відео, надані вже досвідченими майстрами.

Ми підготували для Вас майстер-класи з вишивки бісером. Вишивка бісером для початківців 





Багато з них віддають перевагу не ручній роботі, а плетінню на спеціальних машинах. Використовуючи такий верстат для бісероплетіння, можна прискорити процес створення виробів, однак, ручне плетіння приносить набагато більше задоволення від творчої діяльності.

Базові техніки бісероплетіння
Освоїти основи цього виду творчості не так складно, адже існують різноманітні методики, де представлено бісероплетіння для початківців, супроводжуване фото і відео. В даний час рукодільницями розроблено безліч методик, прийомів і способів бісероплетіння.

Нерідко досвідчені майстри в процесі виготовлення бісерних виробів в застосовувану методику вносять свої індивідуальні елементи. Часто застосовуються такі техніки плетіння:

§  Мозаїчна техніка;

§  Голчате плетіння;

§  Французька техніка;

§  “Петелька на дроті”;

§  “Дротовий джгут”;

§  “Тимчасове закріплення дроту”.



Багато майстринь при створенні прикрас і аксесуарів використовують мозаїчну техніку плетіння, яка ще має безліч різновидів. Наприклад, з непарною або парною кількістю намистин, подвійна і потрійна методика, кругове або цилиндричне плетіння.

Ця техніка дозволяє отримувати ідеально рівну бісерну поверхню, яку можна використовувати в якості основи для створення практично будь-яких виробів. Готова річ нагадує собою стіну з маленьких цеглинок. При виборі цієї мозаїчної техніки плетіння можна використовувати рубаний і круглий бісер, стеклярус.

Голчате плетіння передбачає використання нитки, кінці якої вставляються в дві голки. Потім кінці нитки зводяться так, щоб у підсумку вони пройшли через бісер і вийшли в протилежному одна до одної напрямку.

Замість нитки волосіни – традиційних елементів, необхідних при створенні з бісеру дивовижних предметів мистецтва, може використовуватися і дріт. При таких техніках, як “Петелька на дроті” або “Дротовий джгут”, знадобиться дріт для бісероплетіння.




Дріт для бісероплетіння можна придбати в нашій оптовій та роздрібній мережі. Адреси магазинів >>>

Використовується такий метод переважно для створення оригінальних композицій, які так популярні при оформленні інтер’єру. Цей спосіб також дозволяє створювати красиві іграшки для дітей.

Дріт використовується і при виборі французької техніки бісероплетіння, коли матеріал нанизується на неї по колу. Щоб не втратити бісеріни, на одному кінці дроту роблять петельку, а на інший кінець нанизують потрібну кількість матеріалу, яка зазначена у схемі.

Французька техніка відома ще, як дугове плетіння, оскільки для створення деталей дріт необхідно згинати в потрібному напрямку. Як правило, використовується для створення квітів і листя, які є складовими компонентами квіткових композицій, такі елементи виглядають об’ємними і ажурними.

Французьке бісероплетіння є одним з найбільш складних способів плетіння з допомогою дроту. Важливо, щоб намистини і бісер розташовувалися щільно один до одного, вони не повинні переміщатися по дроту, адже виріб буде неакуратним і некрасивим.

Жінкам, які вміють і люблять в’язати гачком або спицями, сподобається в’язання з бісером. У в’язаних виробах такі декоративні елементи стають частиною полотна, надаючи одягу оригінальності і святковості.

Бісером можна і вишивати, нанизуючи його на нитку. У вишивці він чудово поєднується з іншими матеріалами – намистинами, стразами, блискітками, тасьмою та кольоровими нитками.

Займаючись таким видом рукоділля, можна приємно провести час і створити оригінальні вироби для себе або своїх близьких!

 


Схеми.









01 – 04.12.2020 р.




Техніка плетіння



Бісероплетіння вкрай популярне в наші дні, і існує величезна кількість виробів. У нашій статті ви дізнаєтеся, які існують техніки бісероплетіння і що можна зробити.

Бісероплетіння являє собою ціле мистецтво, і умільці створюють справжні шедеври. Навчитися робити це все самому не дуже складно, важливо розібратися в основних техніках роботи. Якщо у вас дійсно є бажання робити щось гарне, то бісероплетіння — дуже хороший вибір, так як вироби з цього матеріалу виходять цікавими і дуже привабливими. Якщо ви твердо вирішите для себе, що хочете освоїти бісероплетіння, то не зупиняйтеся, і ви доб'єтеся прекрасних результатів.

Перед початком роботи, визначитеся з загальною технікою. Новачкам краще всього користуватися великим бісером, тому що він набагато зручніший у роботі і малюнок буде зрозумілим.

Для першого разу краще не брати дуже великі вироби, тому що для них потрібно більше навичок, або хоча б просто часу. У більшості випадків готова робота отримує гарний вигляд, але тут ще багато залежить від використовуваного матеріалу. Так що якщо вам попався бісер з якимись вкрапленнями, то краще відмовтеся від нього.

Вибирати підходящі матеріали не важко, просто дотримуйтесь деяких рекомендацій:

  • Бісер підбирайте саме такий, який потрібен за обраною схемою
  • Перед придбанням оглядайте бісер на наявність шлюбу
  • Бісер буває різним і нумерується. Так великі бісеринки мають маленькі номери і навпаки
  • Початківцям майстрам краще працювати не з волосінню, а з дротом, тому що вона з нею простіше поставити форму
  • Волосінь відрізняється товщиною і забарвленням, а ще для неї потрібна спеціальна голка

Існує кілька видів плетіння і ми поговоримо далі про кожного з них.

Мозаїчне плетіння бісером



Мозаїчне плетіння

Така техніка передбачає розташування бісерін в шаховому порядку. Це дозволяє отримати щільне полотно. Головний його принцип полягає в тому, що:

  • Працювати можна лише з однією ниткою
  • Для роботи набирається парна кількість бісерін
  • Якщо набирається непарна кількість, то доведеться робити зайві переходи на крайніх намистинах

Схема створення:

  • Отже, для початку набираємо бісер на дріт або волосінь. Не забувайте, що його має бути парна кількість
  • З другого ряду починається вже безпосередньо плетіння. Нанизуємо на нитку бусинку, а потім пропускаємо її через другу
  • Далі повторюємо всі дії і вийде малюнок через одну бісерину
  • Щоб зробити третій і подальші ряди, пропустіть через останню намистинку, яка була в попередньому ряду
  • Перед завершенням роботи, нитка потрібно провести через все полотно, щоб зміцнити його.

Цегляне плетіння бісером



Цегляне плетіння

Цей вид плетіння схожий на попередній, але його виконання зовсім інше. Робиться воно в іншому напрямку і для нього потрібно більше часу. Обидві техніки схожі, так що нерідко вони зустрічаються в одній роботі, а з'єднання не видно. Робиться плетіння наступним чином:

  • Перший ряд робиться з п'яти бусинок. Спочатку потрібно надіти на голку три намистини і протягнути голку через другу назустріч першій, а потім через третю, щоб продовжити плести далі
  • Далі на голку надягаємо четверту бусинку, а голку проводимо через третю
  • Повторюємо процес з п'ятої бусинкою і повертаємося до початку, щоб знову пройти всі бісеринки
  • Другий рівень ви можете розширювати. Нанизуємо дві намистини і зацепляемся за нитку, яка з'єднує дві бусинки першого ряду, а виводимо з намистинки другого.
  • Далі нанизуємо третю намистинку, а стібок проводимо через намистину 2 і 3 попереднього ряду
  • Те ж саме робіть з наступними намистинами, а коли будете набирати шосту, то голку вводите через п'яту бусинку, а виводите вже через четверту

Розширення на третьому рівні робиться також, але тільки до п'ятого. Далі вже починається звуження. Набираємо дві бісеріни, а стібки проводимо через четвертий ряд, намистини 6 і 7. А через другу бісеринку з п'ятого ряду голка йде назад.

Після цього ведемо голку за напрямом плетіння на п'ятому ряду через першу намистинку, а потім через другу. У п'ятому рівні зупиняємося на семи намистинках і продовжуємо далі.


Кругова техніка


Круговий плетіння

Круговий плетіння, або французьке, теж користується популярністю. І це зовсім не дивно, тому що всі вироби виходять красиві і як би повітряні. Ця техніка передбачає використання толстого стрижня з дроту. На його заснування надівається кілька бусинок, а знизу додається дріт тонший.

Розташування обох дротів виходить паралельним, але скріплені вони одним завитком. Це дозволяє отримати одну половинку дуги. З іншого боку стрижня прикріплюється ще одна дуга з бісером.

Так, якщо зробити це ще кілька разів, то ви отримаєте цілий листок. Із заднього ряду дріт буде кріпитися вже двома витками, а кінець відрізається. Один бік обрізаємо так, щоб залишився трохи кінець приблизно в пів сантиметра. В кінці його треба загнути всередину.


Паралельне плетіння




Паралельне плетіння

Ще однією відомою технікою бісероплетіння є паралельне плетіння. Вона вважається найбільш зручною для плетіння фігурок, так і новачкам з нею легко правиться. Суть його в тому, що бісер надівається тільки на одну сторону, а друга волосінь потім пропускається через весь ряд назустріч. Виходить, що вони як би міняються місцями.

Обидва ряди добре стягуються при такому плетінні і воно виходить паралельним.

Матеріали для роботи:

 - бусини, камінці:

- застібки для плетіння кольє, браслетів, намиста;

- голки різних розмірів для дрібного та великого бісеру;

- капронові нитки, жилка або проволока;

- олівеци та зошит в клітинку для замальовки схем;

- ножниці.


https://rukodelkino.com/uk/biser-uk/prijomi-pletinnya.html


Браслет з бісеру

Простенькі джгутики з бісеру виглядають відмінно, якщо використовувати для їх створення монастирське плетіння. Якщо говорити простіше, то це плетіння хрестом, яке буде просто зробити будь-якому новачкові. Отже, для виконання:

  • Візьміть шматок волосіні і в центрі розмістіть 6 намистин. Волосінь просуньте з будь-якої сторони проти плетіння, щоб отримати хрестик.

  • Праворуч наберіть одну, а ліворуч — дві намистинки. Крім того, правий кінець проведіть через останню намистинку, щоб отримати ще один хрестик.
  • Так робимо до завершення ряду, а для переходу на другий, праворуч надіньте три намистинки і плетіть за схемою, щоб верхня бусинка з другого ряду розташовувалася на рівні першого.

  • На правий кінець надіньте ще кілька намистин і у другому ряду у вас вийде два хрестика.
  • Таким чином робимо потрібну кількість рядків і завершуємо плетіння.


Дерево з бісеру

Багато новачки можуть порахувати, що плести дерева дуже легко. Це дійсно так, але головне дотримуватися послідовності:

  • Спочатку зробимо листя. Для них потрібно дріт довжиною 80 см для кожного аркуша
  • На одну набираємо 7 см зелених бісерін, а потім відступаємо від краєчка 20 см і робимо скручування по 3 бісеринки
  • Після цього скручується дріт зигзагом і виходить гілочка
  • Вам потрібно зробити сім таких гілочок і на завершення скрутити їх в єдину композицію

  • Для цього скручуємо дві гілочки, а через 3 мм додаємо наступну
  • Таке поступове скручування дозволяє отримати в результаті красиві гілочки
  • Стовбур можна зробити шляхетніше, щоб він не виглядав дуже тоненьким
  • Для цього скористайтесь флористичної стрічкою. Намотуйте її на стовбур і поступово додавайте залишилися гілки

На завершення роботи потрібно розмістити дерево в горщику з гіпсовим підставою. А якщо ви хочете зробити берізку, то намалюйте смужки коричневого кольору, які стануть імітацією березової кори.

Таким же способом можна плести і інші дерева.



Троянда з бісеру

Плетіння квітів теж дуже популярно. Навіть новачки можуть впоратися з таким завданням. Знову ж таки, важливо дотримання інструкції:

  • Відріжте невеликий шматочок дроту довжиною в 10 див. Він потрібний для підстави. Другий шматок буде 50 см
  • На підставу надіньте 5 бісерін, а потім їх примотати
  • 2/3 дроту обробити намистинами і зробіть з них дугу. При цьому вісь охоплюється послідовно ниткою

  • З усіх боків робимо по 5 таких дуг. Це у нас буде бутон троянди
  • Дотримуючись принципу, зробіть ще кілька пелюсток, мінімум 5, можна і більше, а для гостроти приматывайте їх під кутом в 45 градусів

  • Тепер можна збирати троянду. Для цього згинаємо три пелюстки горизонтально вдвічі і трохи вигинаємо назовні
  • Щоб серединка не розсипалася, дроту стискайте якомога щільніше
  • Ще потрібна товста дріт. Вона розміщується між пелюсток для зміцнення стебла
  • На завершення візьміть нитку муліне і з її допомогою приєднайте до стебла все пелюстки


Фенечка з бісеру

Щоб зробити цікаву фенечку в подарунок або просто для себе, можна скористатися простенької схемою. Серед молоді сьогодні користуються великою популярністю різні види фенечок, тому що вони виглядають дуже цікаво і красиво. Ми розглянемо приклад, як сплести фенечку з квітами:

Схема фенечки
  • Перш за все, потрібно на тоненькій нитці закріпити частина замку, щоб можна було застебнути браслет
  • Надіньте дрібний бісер на два шматочки волосіні. Кожен з відрізків не повинен бути більше 3 см
  • Далі просуньте прозору бісеринку через кожну жилку і ще разів на кожну сторону надягайте бісер
  • Довше замість маленької одягніть вже велику намистину. Так ви отримаєте середину для квітки
  • Розгорніть волосіні і просуньте вже через дві бісеріни блакитного кольору
  • Такий же принцип дотримуйтеся і при створенні інших ланок, тоді ви отримаєте однакові боку фенечки

Крокодил з бісеру

Не обов'язково робити з бісеру прикраси. Можна робити і просто цікаві фігурки, наприклад, крокодила. Його можна використовувати як брелок, підвіску, брошку або навіть сережки. Іншими словами, універсальна штучка і при цьому дуже оригінальна.

  • Отже, надягніть на дріт одну темну бусинку. Це буде ніс. З нього і починається плетіння

  • Надіньте бісеринку і помістіть її в центр ліски
  • Надіньте з одного боку дві зелених намистини і потім через них пропустите другу дріт
  • Коли ви закріпіть конструкцію, то отримаєте другий ряд
  • Далі у вас буде додавати по одній бусинки до п'ятого ряду
  • У п'ятому ряду чергуйте зелений та іншої бісер, щоб отримати очки тварині
  • Шостий ряд буде вже менше, так як голову потрібно звужувати

  • Коли у вас залишиться три намистинки, то додайте дві петельки, щоб вийшли лапки
  • Черево крокодила зробіть більше голови, так що бісеру потрібно додавати більше
  • Після цього черево звужується, а в кінці також робляться лапки
  • Хвіст робиться одним рядом по дві намистинки, а в кінці використовується всього одна


07 – 11.12.2020 р.

 

Сакура з бісеру

Багато хто знає що таке сакура — це японське дерево, яке виглядає дуже красиво і його квіти мають рожевий колір. Ви можете і самі зробити її з бісеру і зануритися трохи в японську культуру. Незважаючи на те, що зробити таку саморобку нескладно, ви повинні бути уважні і терплячі, тому що здебільшого робота буде монотонною. Однак, всі зусилля варті того, щоб їх витратити. Адже таке дерево ідеально впишеться в будь-який інтер'єр.

Для роботи вам знадобляться різні матеріали:



На фото показано, як робиться гілочка для сакури:


Отже, тепер ви вивчили всі схеми і можна починати саму роботу.

  • Починаємо робити гілочки, так як вони найбільш важливі елементи дерева. Для них змішайте рожевий і зелений бісер в якій-небудь ємності
  • Відріжте 70 см дроту і починайте роботу на 15 см від краю. Вам потрібно зробити маленьку петлю і можна приступати до нанизыванию бісеру

Набираємо бісер
  • Зробіть листочки у вигляді петельок. Вони повинні розташовуватися на відстані в один сантиметр від одного. Для кожного листівка нанизується по 5 бісеринок

Робимо петельки
  • Отримані корінці потрібно скрутити
  • Коли ви дійдете до місця розташування петлі, то зупиніть роботу і складіть заготовку навпіл
  • Тепер надайте всім петельок форму і розправте їх. Точно також вам потрібно зробити ще 53 гілки

Готова гілка
  • Тепер розділіть всі гілочки на кілька груп, щоб у кожній вийшло по 6 гілок
  • Тепер робимо основну гілку. Для цього треба скрутити три великі заготовки. У кожній буде по 6 гілок

Робимо гілки
  • Зробіть три гілочки збоку. У кожній має бути дві великі заготовки
  • Тепер можна робити бічні гілочки від основної
  • Прикрасьте стовбур флористичної стрічкою


Робимо стовбур
  • Сакура у нас майже готова, але треба зробити для неї горщик. Візьміть маленький горщик і залийте гіпсом
  • Поки він не висох, поміщаємо наше дерево в ємність і залишаємо висихати

Тепер прикрасьте сам горщик з деревом. Намажте верх гіпсу клеєм і посипте бісером. Можете зробити туди камінці, пісок, або щось інше. Тут можна проявити фантазію і використовувати те, що більше сподобається.

14 – 18.12.2020 р.


Тема 16 «Робота з мішковиною. Обереги».

Вироби з мішковини

Здавалося б, мішковина - досить грубий матеріал, який складно використовувати в декорі. Але найцікавіше, що вона ідеально поєднується з найніжнішим мереживом світлих відтінків. Цей контраст, який виникає при поєднанні таких різних матеріалів, дозволяє домогтися неймовірної краси, яку використовують навіть для весільних аксесуарів. Так давайте розглянемо варіанти застосування мішковини, і може вже сьогодні, Ви вирішите щось подібне зробити для свого будинку.
Використовуючи металеві основи для шпильок, можна зробити не тільки прикраси для дочки, але і дрібні елементи декору. На фото представлені метелики з мішковини, які прикрашені мереживом і тонкої репсовою стрічкою. Також підійдуть перламутрові полубусіни або світлий бісер. Всі частини зручно фіксувати за допомогою клейового пістолета з термоклеем, так як він підходить практично для всіх видів матеріалів. Такий клей дуже швидко сохне і не затримує процес створення багатошарових виробів. Шпильки або прищіпки з мішковиною можуть прикрасити фоторамку, штори, поличку, абажур лампи або стіни в дитячій.
Разом з мішковиною часто використовують мереживо білого кольору або айвори. Але для різноманітності або при створенні дитячих виробів, легко можна застосувати і мереживо самих різних кольорів. Особливо це актуально для весіль, так як кожна наречена намагається зробити акцент на певному кольорі, таким чином, що всі атрибути і аксесуари підходять один для одного. Це можуть бути келихи, подушечка для кілець, книга побажань, весільний альбом і навіть запрошення. Наречена може прикрасити букет або його ручку за допомогою мішковини і мережива. Мішковина підійде і для оформлення банкетного залу, весільної арки, фону для фотозйомки і багато іншого. Так що варто обдумати цей варіант, якщо намічається щаслива подія в родині.
Свічки часто прикрашають мішковиною і для декору будинку. Також можна використовувати мотузку, зерна кави, траву сизаль, шишки, жолуді, сухі квіти для техніки декупажу. Варто відзначити, що мішковина прекрасно поєднується з багатьма натуральними матеріалами, в тому числі і мереживо краще вибирати з бавовни або льону.
Використовуючи відрізки мішковини або ж декоративні стрічки з мішковини, можна прикрасити шкатулки, вази або звичайні баночки. На фото видно прекрасне і дуже ніжне з'єднання мішковини, мережива, заготовки квітів з тканини, а також невеликі акрилові намистини. Всі ці матеріали є в асортименті нашого магазину для рукоділля - 100IDEY.
Мішковину використовують і для оформлення подарунків, це може бути просто мішечок, пошитий з цієї тканини, або ж використовують мішковину замість обгорткового паперу. Багато умільці шиють свої вироби з цього матеріалу. Це можуть бути сумки, які мають підкладку з простої тканини, щоб нічого не просвічувалось і не випадало. Також шиють декоративні подушки, але варто врахувати, що спати на них буде не зовсім комфортно, але виглядають вони чудово. Прикрасити ваш стіл можуть конвертики для приладів з мішковини, підставки під тарілки або ж доповнити саму скатертину на столі.
Конвертики з мішковини можуть стати прекрасним місцем для зберігання пахучих трав. Наприклад, купивши лаванду, можна зробити з мішковиною, щось на подобі вази, де вона висохне, а потім перекласти в невеликий мішечок, який можна зав'язати і використовувати як саше. Квіткові горщики виглядають дуже мило, якщо обернути їх мішковиною і зав'язати лляною шнуром. Також можна використовувати світлі тони атласної стрічки, яка також добре контрастує з цим матеріалом.
З мішковини роблять квіти. Такі квіточки можна використовувати для прикрас в волосся, для букетів, використовують в декорі інтер'єру, одягу, взуття та аксесуарів. Квіточки можна використовувати і для виробів скрапбукінгу, прикрашаючи обкладинки фотоальбомів, щоденників і листівок. З квітів можна зробити брошку, для цього достатньо придбати основу під брошку і приклеїти до неї декор з мішковини, для надійності, можна використовувати відповідний за кольором фетр, який грає роль підкладки, так як краще взаємодіє з клеєм.
Топіарії з мішковиною також користуються популярністю серед рукодільниць. Можна зробити на фото, вирізавши заготовки з мішковини, пошивши їх, і вивернути на лицьову сторону. Далі набиваємо наповнювачем і закріплюємо стовбур дерева щастя. А можна використовувати кулю з пінопласту в якості основи, а на нього наклеїти квіточки з мішковини. Горщик топіарія можна прикрасити флористичної сіткою, мішковиною або навіть фатином. А стовбур дерева, в даному випадку, прикрашений за допомогою срібної пухнастою дроту. Вона ще називається синельної і також є в наявності нашого магазину. Щоб вся Контрукция трималася, можна використовувати гіпс, гальку, декоративний пісок або навіть півсферу з пінопласту, яку фіксують в гірше, плоскою стороною до верху.
Скільки б ми не перераховували, все одно все не розкажеш. З мішковини роблять величезну кількість виробів. Це можуть бути і новорічні віночки, декоративні сапожечки і рукавиці. Досить часто можна зустріти оберегів-домовиків, які зроблені з мішковини, прикрашені соломою і декоративними квітами, ягодами, фігурками. З мішковини роблять кошики і торшери, підхоплення для штор і нав

Мішковина і справді володіє рядом практичних переваг. Зокрема, стійкістю – як до витирання, так і до води. Така властивість, як вбирання вологи -дозволяє робити з мішковини ганчірку для миття і прибирання. Мішковина використовується для виготовлення мішків, цупкого одягу, грубих фільтрів для води і технічних рідин, полотен для картин, як  тканина для пакування. Також її використовують у виробництві м'яких меблів. Втім, у нашому випадку більше важливі її можливості як якісного елементу декору.




Відтак, мішковина чудово поєднується з текстовими принтами та з іншими тканинами, а її природний колір легко вписується в еко-інтер'єри. Наприклад, за допомогою мішковини, мережива і перлів дизайнер може створити неймовірні шедеври, які нададуть інтер'єру легкості і стилю. Такі композиції (як на фото) все більше використовують для оздоблення на весіллях. До вашої уваги підбірка ідей використання тканини у інтер;єрі приміщення.









Вироби з мішковини і шпагату своїми руками: скриньки, метелик чоловічий.






У цій статті ми дізнаємось про те, як зі звичайної і непривабливою на вигляд мішковини зробити своїми руками дивовижні речі.

Останнім часом все частіше можна побачити в якості декоративних елементів вироби з мішковини та шпагату. Принадність таких виробів полягає в особливих контрастах, де поєднуються грубість і одноманітність тканини з ніжністю мережив, невагомістю капрону, яскравістю, детальністю бісеру, красою і простотою намистин і органзи. Ми розповімо вам, як своїми руками перетворити просту мішковину і шпагат в інтер'єрні прикраси.

 

Що можна зробити з мішковини?

  • Баночки для зберігання круп і спецій в кухонній шафі, квіткові горщики з живими рослинами, олівців, ключниці, коробки для зберігання всяких нужностей – застосування мішковини знайдеться всьому.
  • Був би час і бажання зайнятися рукоділлям! Погодьтеся, зроблені у єдиному стилі (вінтажному, еко-стилі) вироби для кухні, ванній, передпокої будуть виглядати гармонійно в будь-якому інтер'єрі, навіть якщо брати різні за формою і кольором предмети.
  • Виготовлені з мішковини та шпагату вироби, як, наприклад, дошка для зберігання прикрас, стенд для брелків, тематичне панно, рамка для фотографій, по красі і унікальності рівноцінні живописних полотен.
  • Якими ж виробами з мішковини можна прикрасити інтер'єр? Крім перерахованих вище, це можуть бути серветки, кошики для фруктів, бокси для зберігання дорогих серцю листівок. В інтернеті можна знайти викрійки для різних виробів, однак можна обійтися і без них.
  • Пошити диванну подушку, гарні фіранки, скатертини, прикрасити мішковиною абажур, зробити цікаву і незвичайну іграшку, оберіг, квіткову композицію – ми пропонуємо вам ознайомитися з добіркою ідей по виробам з мішковини, і надихнутися гарними фотографіями. Просто скористайтеся готовими викрійками і покроковими описами робіт.



Відео виробів з мішковини.


З мішковини можна зробити красиві квіти. І це другий за поширеністю спосіб застосування мішковини для створення елементів декору. Фантазія просто безмежна при виготовленні квітів з мішковини.












06.05.2020 р.

Панно з мішковини до морської тематики



Що знадобиться для виготовлення панно:
  • Клейовий пістолет (при його відсутності, підійде і звичайний тюбик клею), який значно прискорить процес виготовлення панно
  • Ножиці
  • Ніж
  • Мішковина
  • Дерев'яна дошка
  • Шпагат (з льону або джуту)
  • Щільний папір (розмір паперу має відповідати розміру дошки)
  • Палички дерев'яні
  • Спіли з дерева
  • Мох (шматочки)
Процес виготовлення:
  • Вирізаємо відрізок мішковини, укладаємо тканина на дошку і загинаємо тканину за нижню сторону.
    Папір трохи комкаем. Це додасть їй фактурності. Після цього папір клеїмо на лицьову сторону нашого виробу.
  • Настав час задіяти палички, гілочки. Розміщуємо їх на виробі в довільному порядку, групуючи разом.
  • Коли композиція з паличок і гілочок міцно закріпиться на виробі, укладаємо поверх неї черепашки і приклеюємо їх.
  • Щоб зробити морські хвилі, нам знадобляться шматочки шпагату або джуту. Ми зімітуємо морську поверхню, приклеївши хвилями канат.
  • Нарізаємо однакові за розміром відрізки шпагату або джуту, скручуємо їх кільцями і клеїмо по краях панно.
  • Завершальний штрих – беремо мох і клеїмо його на панно, надаючи вид водоростей. Оригінальна прикраса для будинку або дачі готово.

Які ще вироби можна придумати з мішковини?

  • Чудово виглядає в інтер'єрі фігурка сови з мішковини. Традиційно її дарують на знак визнання високого інтелекту та ерудованості.
  • Фігурку сови з мішковини можна прикрасити мотузками з джуту, шпагату, шишками, жолудями, шматочками хутра або строкатими клаптиками тканини.
  • Готову виріб стане не тільки предметом декору, але і буде виконувати роль домашнього символу та оберега.




З мішковини можна пошити не тільки сову, але та інших тварин і птахів. Красиво виглядають з цієї грубої тканини ніжні янголята, лісовики, фігурки людей, будинкові, інші казкові персонажі. На просторах інтернету є багато описів, фотографій, викрійок і схем для виготовлення інтер'єрних іграшок з мішковини.
Подивіться фотопідбірку. Нехай вона надихне вас на створення красивих іграшок чи інших предметів декору з мішковини. Перетворіть просту тканину у обереги. Вони не тільки створять затишок і подбають про декор вашого будинку, але і будуть залишатися на варті здоров'я і безпеки.





 Віночок


 Прикраса свічки мішковиною і шпагатом


 Вербові котики




Баночки для спецій, декоровані шпагатом
https://www.youtube.com/watch?v=yHUr4kesnso

 

Відео: Іграшка оберіг домовичок з мішковини своїми руками


https://www.youtube.com/watch?v=nzzYHCGCyRU

 


Як зшити народну ляльку з мішковини?

  • Сучасні вироби хенд-мейд виконуються за звичаями і традиціями народних ремесел і мистецтв. В якості сувенірів все частіше купуються обереги для дому, створені в цьому стилі. Як правило, для виготовлення таких оберегів використовуються натуральні матеріали, наприклад, мішковина.
  • Покрокові фотографії та опис допоможуть вам створити авторський оберіг, який буде притягувати удачу у ваш будинок. На виготовлення ляльки знадобиться зовсім небагато часу, а результат вас обов'язково порадує, адже особливих навичок роботи з тканиною в цій справі не вимагається.

Важливо: починати роботу над оберегом можна тільки при наявності гарного настрою, щоб передати ляльці заряд позитивної енергії.


Лялька-оберіг з мішковини
Для роботи знадобиться:

  • Мішковина – 30х50 див.
  • Ножиці (бажано брати з фігурними зубцями для запобігання перетину і обсипання тканини)
    0,5-ти літрова пластикова пляшка, яку ми будемо використовувати в якості основи для ляльки.
  • Відповідні за кольором нитки.
  • Шпагат джутовий або суворі нитки.
  • Наповнювач для ляльки (холофайбер, синтепон).

Що знадобиться для виготовлення оберега
Чарівний процес створення народної ляльки складається з декількох етапів:

  • Робимо голову ляльки: вирізаємо квадрат з мішковини. Розмір квадрата 10х10 див.
  • Прошиваємо по краях ниткою, заокруглюючи кути. Вкладаємо всередину наповнювач і стягаємо нитку таким чином, щоб у нас вийшла кругла голова.
 Вирізаємо відрізок мішковини для голови
 З'єднуємо кінці торбинкою
 Заправляємо кінці в горлечко пляшки

Переходимо до виготовлення рук. Вирізаємо смужку тканини, прошиваємо її уздовж довгого краю швом і вивертаємо навиворіт. У нас повинна вийде деталь у вигляді труби.
 Готуємо деталь для рук

Відзначаємо на пляшці симетрично місця для кріплення рук і робимо надрізи. В отвори протягуємо виготовлену в попередньому кроці деталь з мішковини.


 Протягуємо в вирізані отвори пляшки робити для рук

  Туго зав'язуємо краю на руках
  • Джутовым шнуром стягаємо краю на деталі для рук і сильно затягуємо вузли, імітуючи таким чином рукави сорочки.
  • Оформляємо тулуб нашої ляльки з клаптя мішковини. Довжина тканини повинна відповідати висоті пляшки без шийки, а ширина – діаметру пляшки.
  • Відрізаємо мішковину для тіла
  • Вирізаємо тонку смужку мішковини і обертаємо навколо шиї ляльки.
«Одягаємо» ляльку

Обертаємо смужкою мішковини шию

  • Вирізаємо ще один шматок мішковини (квадрат розміром 15х15 см). Це буде фартушок для ляльки. З суворою нитки робимо шнурочок, відмірявши потрібну довжину і зав'язавши вузли по краях. Вирізаний клапоть обметаем з трьох сторін, попередньо підвернувши краю на 0,5 см. Відступаємо сантиметр від краю верхньої частини фартуха і пропускаємо шнурок.
  • Відрізаємо шматок мішковини для фартуха
  • Протягуємо шпагат

  • Вище продетого шнурка підверніть край фартуха. Надягаємо на ляльку відразу під. руками, стягнувши і міцно зав'язавши шнурок.

Одягаємо фартух і щільно зав'язуємо його шнурочком

Наша лялька готова. Її можна подарувати друзям або близьким, які вітають народні традиція, на новосілля, Різдво, та й просто без приводу. Адже це оберіг – своєрідний талісман для сім'ї.

З мішковини також можна виготовити сумки, прикраси-янголи, та багато цікавих виробів. Деякі фото...
















Дякую за співпрацю. Чекаю фото ваших робіт.


07.05.2020 р.

Тема "Пташка щастя"


Обереги – наші прадавні добрі символи-захисники, знаки віри у вище заступництво. Символи-обереги втілювались у побутових речах, їх шанували, про них складали легенди. Вишитий рушник, вишита сорочка, писанка, лялька, віночок, калина, верба, лелека – без них важко уявити нашу Україну. Саме з оберегів починається для кожного Батьківщина.

Обереги людини
Одяг, взуття та прикраси – найнеобхідніші предмети в повсякденному житті людини. Однак вони виконували не лише практичну, але й не менш важливу символічну роль. В давніх віруваннях обереговим елементам надавали особливого значення. Зокрема це стосувалося прикрас, оздоблень і вишивки. Скажімо, коралі, каблучки, вінки, зрештою, вишивка на подолі сорочок та блуз, рукавах, комірі – не просто прикраси, а насамперед охоронне коло, яке мало убезпечити людину від злої сили. Не менш важливе значення відігравали й колір, крій та форма носіння одягу: це ж саме стосувалося взуття й прикрас. Щоб захиститись од стороннього "злого (недоброго) ока", позбутись "нечистої сили", навіювань і всіляких хвороб та напастей, людина убезпечувалася обереговими елементами.

Святі обереги
Лялька-мотанка – найвідоміший український оберіг. Її вважають символом жіночої мудрості та берегинею роду. В давнину люди створювали такі ляльки для дітей, а згодом цей предмет перетворився в сакральну річ, адже жінки вкладали в них свою любов, енергію та натхнення.














Одним зі святих оберегів є також дідух – обжинковий сніп, виготовлений з колосків пшениці, символ різдвяних свят. Згідно з віруваннями, він є символом родючості та сімейного достатку, єднанням предків з їхніми нащадками та богом для душ, які відійшли у зоряне царство. Зазвичай його ставлять на покуті напередодні Святої вечері. Вважається, що саме у різдвяний вечір дідух очищує усі душі та спопеляє усі торішні сили, щоб нові могли прийти до людей у новому році. 
Писанка завжди була символом життя. Навіть сам процес її розмальовування вважається ритуалом. Виготовлені писанки зберігаються вдома цілий рік аж до наступного Великодня, а потім розписують нове яйце, що символізує зміни у житті людини. Цікавим фактом є й те, що найчастіше для декорування використовується зображення сосонки (трави, що плететься, як змійка).


Хатні обереги
Оберегом української родини є вишитий рушник. Його завжди прикрашали національним орнаментом, пов'язаним з культом місяця, сонцем та зорями. Також були присутні малюнки дерев та рослин. Не менш важливим рушник був під час весільного обряду. Ним пов'язували молодих та сватів і вистеляли дорогу для них. Рушник вважався цінним предметом, адже був домотканим та вишитим вручну.





Немає у світі людини, яка б не знала про значення колиски для українського народу. З покон-віків, ця гойдалка була символом материнської ласки, сили поколінь та оберегом всієї сім'ї



Рослинні обереги
У давнину наші предки вірили, що рослини наділені чудодійними властивостями та відганяють злих духів. Серед таких були цибуля, полин, часник та верба. Береза та калина були символами чистоти та дівочої жіночності.
Береза для українців була незвичайним оберегом, адже вважалося, що в кожній її гілочці живе божество, котре забезпечує достаток в сім'ї. Також гілочки берези, розкидані на даху, захищали хату від грому, буревію та блискавок.


Символом дівочої краси в Україні є калина. Вона прикрашала подвір'я кожної української хати. У яку пору ви б її не побачили, вона завжди рясніє своїми ягодами. Вона є чудовою прикрасою для коровая та весільного рушника.


Дуб – символ сили та могутності. Матері вишивали листя дуба на сорочках для своїх синів, щоб ті ставали сильнішими та мужнішими. За повір'ям, дубові меблі спряли здоровому сну


Однак найулюбленішим оберегом в Україні є барвінок. Квітка названа на честь двох закоханих. Барвінок часто використовують дівчата для своїх віночків та оздоблення короваїв. Також ця рослина знана в народі через свою живучість та витривалість, адже вона зеленіє навіть під снігом.


Майстер-клас "Птах Щастя"



Птах здавна був оберегом сімейного щастя, благополуччя і вісником весни. В народі прийнято було вважати, що птах - це образ посередника між нашим земним світом і небом. Такий оберіг раніше висів майже у кожній хаті. Розміщували його зазвичай під стелею в передпокої, щоб кожна людина пройшла під ним. "Птах щастя" забирає те негативне, з чим людина може увійти в оселю, і пропускає лише позитивне.
Традиційно його виготовляли з природних матеріалів: дерева, соломи, рогозу, паперу.
Від найменшого коливання повітря пташка повертається і рухається. А якщо їх декілька, то кожна з них рухається по-своєму. За цим чарівним дійством приємно споглядати. Нервова система дуже позитивно реагує.

Пропоную разом виготовити такий оберіг зі джутового шпагату.

Матеріали та інструменти
Знадобиться два комплекти шпагату: перший (для голови, тулуба і хвоста) складається з 40 ниток довжиною 30 см, другий (для крил) складається з 40-50 ниток довжиною 20 см. Додатково потрібні будуть нитки трьох кольорів довжиною 1-1,5 м для декору крил і хвоста способом плетіння, 2 чорні намистинки для очей, червона нитка для дзьоба і для зв'язування частин тіла, 6 червоних намистин для ніжок (за бажанням), кручений шнурок або довга міцна нитка для підвішування пташки.


1. Голова і дзьоб. Комплект шпагату довжиною 30 см зв`язуємо однією мотузкою двічі посередині так, щоб діаметр утвореної петлі був на 1-1,5 см більше діаметру пучка шпагату, і закріплюємо вузлом. Кінці мотузки коротко обрізаємо. Складаємо цю частину навпіл, формуючи голову. Потім виступаючу петлю з 4-х мотузок (дзьоб) щільно обмотуємо червоною ниткою (виток до витка), починаючи від голови і майже до кінця дзьоба, а потім у зворотному напрямку. Обрізаємо нитку і ховаємо під обмотку.


2. Шия і тулуб. Відступивши від дзьоба приблизно 2-2,5 см, фіксуємо шию птиці. Для цього перев'язуємо її червоною ниткою і робимо міцну обмотку приблизно 0,8-1см. Кінець нитки не обрізаємо.
Розділивши основний пучок шпагату навпіл, вставляємо в нього посередині, впритул до шиї, другий комплект шпагату довжиною 20 см. Незакріпленим кінцем червоної нитки прив'язуємо крила до тулуба, роблячи зверху і знизу тулуба по 2-3 витка у вигляді косого хреста і фіксуючи потім "талію" пташки обмоткою 0,8 - 1 см. Кінець нитки ховаємо під обмотку.


3. Хвіст і крила. Відступивши від "талії" 1-1,5 см, виконуємо декор хвоста способом плетіння кольоровими нитками. Щоб не допускати помилок, бажано розділити весь пучок шпагату на необхідну кількість частин (в даному випадку на п'ять) і зафіксувати кожну частину на кінцях додаткової ниткою. Оскільки ми склали вихідний пучок навпіл, кількість мотузочок в ньому подвоїлася до 80, кожна частина, таким чином, дорівнює 16. Треба також звернути увагу на те, що ділити на частини треба рівномірно, враховуючи товщину пучка, і з'єднувати разом в одну частину тільки сусідні мотузочки.
Візьмемо, наприклад, три кольори ниток в наступному порядку: червоний, помаранчевий і лимонний. Вставивши червону нитку між 1-ю і 2-ю частинами зліва, обгортаємо 1-ю частину і починаємо виконувати плетіння зліва направо в шаховому порядку. З кожної сторони виконуємо одним кольором 6-8 рядків в залежності від товщини нитки. Обрізаємо нитку червоного кольору між 1-ю і 2-ю частинами на довжину 1-2 см, вводимо в це ж місце нитку помаранчевого кольору, залишаємо хвостик нитки довжиною 1-2 см і продовжуємо за такою ж схемою плетіння ще 6-8 рядків. Так само виконується плетіння нитками лимонного кольору. Натяг нитки має бути досить тугим, але рівномірним. Необхідно стежити, щоб нитки розташовувалися акуратно і щільно, виток до витка. Для цього в процесі плетіння слід коригувати положення нитки і при необхідності зрушувати її в сторону попереднього ряду, щоб не було прогалин. Всі хвостики ниток, крім першого і останнього, можна обрізати, а перший та особливо останній слід зафіксувати клеєм для тканини.
Так само виконуємо декор крил. Різниця полягає лише в тому, що перший ряд робимо не на відстані від тулуба, а впритул до нього. Це може викликати деякі труднощі. Рекомендую добре розсувати між собою частини шпагату і зрушувати робочу нитку в напрямку тулуба.


4. Обрізання хвоста і крил. Обрізаємо спочатку хвіст. Для цього надаємо йому форму віяла і гострими ножицями, злегка округляючи лінію, відрізаємо зайвий шпагат. Відстань від центру косого хреста на грудях до закінчення хвоста має бути приблизно 9 см. На таку ж відстань обрізаємо і крила. За народною традицією хвіст птаха і крила повинні вписуватися в коло.
Для очей використовуємо чорні намистинки діаметром 3 мм. Можна взяти і бісеринки, але абсолютно однакові за розміром і формою. В очні западини капаємо клей і вкладаємо симетрично намистинки. Можна їх також пришити.


5. З боку спини, посередині, трохи вище або нижче "талії" (рівновагу встановлюємо експериментально) протягуємо подвійну нитку потрібної довжини, в утворену петлю протягуємо кінці нитки і зв'язуємо їх між собою, утворюючи петлю бажаної величини.



Пташка готова!

12.05.2020 р.

Бажаю усім щастя. Та нехай власноруч виготовлений оберіг приносить лище добро!!!


Ось такі пташечки вийшли у моїх гуртківців.



Ще роботи учнів.










«Підкова»-оберіг: створюємо на щастя і добробут


Оберіг — найдревніший амулет щастя і добробуту, чарівний предмет, що призначений захищати свого власника. Вважається, що він може принести удачу, попередити про небезпеку, поліпшити стан здоров’я. Через це обереги зажили неабиякої популярності ще з давніх-давен. Люди пов’язували віру в добро, успіх, щастя з певними символами в оберегах.
Наші давні предки обожнювали природу. Здавна вони працювали на землі, вирощували різні рослини, і кожній надавали особливого значення, символіку: гречка — тепло, горох — добробут, квасоля — гроші. Сама ж підкова — символ добробуту і любові. Наші предки вірили, що існують в природі злі і добрі сили і намагалися захиститися від злих, тому виготовляли багато оберегів. Ці обереги втілювалися у побутові речі, одяг — вишитий рушник, вишиванка, гілка калини, верба, вінок зі стрічками й квітами, лялька-мотанка, писанки. Вони вірили, що обереги захистять від негараздів, біди, небезпек, і вважали, що найкращий оберіг — зроблений своїми руками. Коли виробляли оберіг, то вкладали у нього душу. Робити оберіг потрібно з добрими думками і гарним настроєм.
Що це таке? Берегиня, обереги — це давні добрі символи. З їхньою допомогою народ зберіг свою родовідну пам’ять, історію, культуру. Людський світ має по­туж­ну добру силу — вогонь у печі, який іде від сонця. Щоб зло не проникло в людський світ, над вхідними дверима вирізували символи-обереги: кола, розетки, хрести та інші. 
Поняття «оберіг» знайоме нам з дитячих років. Ну хто з нас не шукав старанно камінчики з дірочками — «курячі боги»?
Звичайно, все це зараз лише викликає усмішку, але і зайвий раз підтверджує, наскільки глибоко сидить у нас древнє язичництво. Оберіг — найдревніший амулет щастя і добробуту, чарівний предмет, що призначений захищати свого власника. Також вважається, що він може принести удачу, попередити про небезпеку, поліпшити стан здоров’я. Через це обереги зажили неабиякої популярності ще з давніх-давен. Люди пов’язували віру в добро, успіх, щастя з певними символами в оберегах.
Обереги завжди мали захищати людей і їх світ від негараздів: нечисті, нещастя, злиднів, захворювань, смерті худоби, псування харчів тощо. Оберіг призначений для того, щоб створити захисне поле між своїм власником і небезпекою, магічно захистити його, зробити невидимим і невразливим до неї. Або ж відстрашити небезпеку, чи наділити те, що він охороняє захисними властивостями, здатними чинити опір злу. Нині прикрашати свої будинки оберегами уже не тільки традиція, а й певна модна тенденція.
Найчастіше обереги виготовляють з природних компонентів, що символізують для людини здоров’я, затишок в родині, любов та щастя. Не випадково в народі існує повір’я, що часник, перець, вироби з солоного тіста відганяють від хати біду та нещастя. Біла льняна сорочка (для оберегыв беруть шматок тканини)  є символом єдності в родині.

Колоски жита та вівса — обереги краси. Мак охороняє нас від різних наврочень.

Горох, гречка, квасоля символізують гарний урожай, тобто добробут, горіх — міцне здоров’я.  Також досить часто в будинках був присутній «мішечок достатку», що висить у житлі і наповнює сімейну чашу багатством та достатком. На цьому оберегу обов’язково повинні бути присутніми кукурудза, горох або квасоля, що символізують багатство і достаток у домі, різнотрав’я, що означає довголіття, червоний перець (гаряча любов) і насіння (сімейне щастя).
Дзвін також є оберегом. Він означає жіноче начало і одночасно небесне склепіння. Як талісман здатний відвести і навіть знищити зло. У більшості традицій він символізує хід часу, а його звук — молитву, весілля і перемогу.  У тих частинах країни, де є ліси, біля входу в хату вішають оленячі роги, які також символізують достаток і силу. В інших районах цю роль виконують декоративні віники з аплікаціями-символами. По­дібні віники здавна прикрашалися стрічками, сухоцвітом, горішками, горохом, зернами різних злакових культур.
Кожне доповнення мало древній символічний сенс, відповідно до якого воно приносило в будинок багатство, здоров’я, сімейне щастя та ін.
Так віник ставав оберегом дому. А ще його часто давали в руки фігуркам-зображенням домового — щоб утримував будинок в чистоті, а всю нечисть вимітав. Вважалося, що при пере­їзді на нове місце потрібно обов’язково захопити із собою старий віник, так як домовик переїжджає разом зі своїми господарями. Мало значення навіть те, як і де розміщується оберіг. Якщо прилаштовували господарі віночок чубчиком догори — мали на меті вберегти свій дім від нечистої сили та відьом.
А от віночок чубчиком донизу обіцяв привабити гроші у родину. Вважається, що трав’яний віночок приносить в дім удачу. Людське життя завжди сповнене тривог, клопоту. Що б не відбувалося в родині, батьки завжди намагаються захистити своїх дітей, рідних. Кожен прагне убезпечити власне життя від випадковостей. Обереги допомагають повірити в себе, в те, що все буде добре. Особливою силою наділяються речі, які переходять від покоління до покоління.  Підкова, українська вишиванка, писанка, вербова гілочка, освячена в церкві, дерево калини, сніп жита чи пшениці, соняшник біля хати — завжди вважалися сильними оберегами. До деяких з них люди так звикли, що чималу увагу звертають на їх магічну дію, використовують у побуті для краси, для лікування.  Оберегом, який захистить нас і поліпшить настрій, може бути звичайний кетяг калини в глиняному глечику, засушені колоски жита, які ми принесли з прогулянки по полю й багато іншого.  
Один із найбільш відомих талісманів на удачу — це підкова. Знайти на дорозі підкову непросто, така знахідка символізує велику удачу і гроші. Дана прикмета йде з тих часів, коли кінь був най­більшою господарською цінністю. Знайдену підкову вішають над дверима.
А чи знаєте ви, як вішати підкову? В Європі вважають, що чарівну силу підкова набула завдяки богам, адже за формою вона нагадує місяць. Але ось як вішати підкову? Ріжками вгору або вниз ріжками? І де саме вішати підкову? На Сході, в Європі і Латинській Америці підкови вішають на стіну ріжками вниз — щоб щастя лилося на вас.


А ось англійці та ірландці переконані, що треба вішати підкову ріжками вгору, щоб щастя не витікало. Мексиканська підкова — прикрашена стрічками і монетами, ликами святих висить високо — чіпати її нікому не можна. А італійці — навпаки вішають підкову так, щоб кожен, увійшовши, її зачіпав. У Росії вішають ріжками вниз. Є й інші думки — підкова вішається ріжками вгору, щоб будинок був, як повна чаша. Носять підкови на собі, прибивають над вхідними дверима, вішають на стіни і навіть на щогли морських та річкових суден. А ще її закопують у землю біля порогу. Як бути? Вішати підкову опуклою стороною догори як прийнято на Русі або навпаки? Пропонуємо вам повісити так, як вам більше подобається і поспостерігати. Якщо ви відчуєте, що вам більше щастить і гроші у ваш будинок тягнуться — так і залиште. Якщо ж усе навпаки — переверніть підкову.
Значення підкови. Здавна люди вважають підкову символом удачі. Ніхто точно не знає, чому саме цей кінський атрибут вибраний таліс­маном. Одна з версій-аналогій з підкованим конем. Вигнута залізка утримує його від падіння, додає бігу швидкість і грацію. Та й сам кінь стукає копитами.
Так, можливо, і в житті людини, що біжить по слизькій дорозі буття. Підкови прибивають до авто, носять на грудях.  Знавці прикмет щастя стверджують, що роз’єм підкови, як брами, повинен бути звернений до небес (стародавні люди давно натякнули на цей нюанс нащадкам, залишивши золоту пектораль скіфів). Тоді і тільки тоді манна небесна збирається усередині підкови, не минаючи уловлювач щастя. Згідно з повір’ям, нечиста сила завжди ходить колами і, добираючись до одного кінця підкови, змушена розвернутися і піти назад.
Якщо прибивали господарі підкову на дверях ріжками доверху, отримували допомогу в своїх справах від неба. Якщо підкова висіла донизу, то оберігала дім від сварок, хвороб. Підкова вважається і предметом, що відлякує злих духів, і символом удачі. Але вона не може одночасно виконувати дві функції. Тому, якщо використовувати підкову для захисту від злих духів, то треба вішати рогами вниз, а якщо для удачі і благополуччя в домі, то рогами вгору, щоб була повна чаша. Це одне з численних тлумачень властивостей підкови.




Оберіг - Підкова дерев'яна (малятко)

З глибини століть до нас дійшов звичай прикрашати своє житло оберегами. Найпопулярніший зі всіх - родинний оберіг Підкова
Він поєднує в собі дві могутні сили: здатність відганяти неприємності і притягувати благополуччя. Щоб підкова працювала як захист від зла, її вішають над входом з боку вулиці кінцями до низу. Якщо її помістити в середині будинку над дверима кінцями вгору, то вона стане символом повної чаші і буде виступати як талісман, що залучає достаток і удачу.

Кожна деталь, розміщена на оберезі, має своє сакральне значення:
Квасоля, кукурудза, горох - гроші, добробут родини.
Лікарські рослини - здоров'я сім'ї.
Шипшина - символ родючості і врожаю.
Часник, чортополох, перець, піжма - відганяють відьом, від дурного ока.
Пташка з гніздом - охоронець родинного вогнища.
Яєчка - символ життя.
Колоски - символ врожаю, життя, добробуту.
Хатка - символ домашнього вогнища.
Безсмертник - символ довголіття, гарної пам'яті.
Насіння, горіхи - продовження роду.
Горішок - символ розуму.
Переплетіння лози, рогози, рядно, коса - вірність, взаєморозуміння між чоловіком та жінкою.
Дерево - символ багатства.
Корова, свинка, курі - символ достатку


Як виготовити оберіг-підкову? 






Далі на зроблену заготовку клеїмо всі елементи захисту, які ви бажаєте, відповідно до значення кожного з них.

Виготовляємо свій оберіг і нехай він несе щастя у ваш дім!!!

13.05.2020 р.


Сьогодні ми познайомимось із ще одним видом оберегів – Віник.

ОБЕРІГ ВІНИК - ЗАХИСНИК БУДИНКУ



З давніх-давен люди використовували віник, щоб навести порядок в домі. Однак, мало хто знає, що цей предмет крім свого прямого призначення має ще й особливу магічну силу. Він здатний позбавити ваш будинок не тільки від сміття фізичного, а й очистити, захистити його від негативу. Звичайно, для цього необхідно дотримуватися ряду правил.
По-перше, віник потрібно зберігати в спеціально відведеному місці, ставити його (або підвішувати) ручкою вниз. І обов'язково тримати його в чистоті!
По-друге, якщо ви придбали новенький віник, то прибирання починайте з підмітання підлоги, а вже потім беріться за все інше. Крім того, під час цього прибирання сміливо загадували  бажання. Задумане неодмінно здійсниться. По-третє, підмітати підлогу в будинку потрібно від дверей (порога) до центру (середини). Вважається, що такий спосіб замітання приверне в ваш будинок благополуччя і достаток.
По-четверте, не дозволяйте підмітати підлогу в вашому домі стороннім людям. В такому випадку ви ризикуєте, що хтось вимете ваші блага на вулицю.


 По-п'яте, не варто купувати в один будинок кілька віників. Він, як господар, повинен бути в єдиному екземплярі, інакше віник розсердиться.
По-шосте, якщо ви затіяли змінити місце проживання, то при переїзді в новий будинок придбайте і новий віник. Старий віник потрібно викинути на перехресті! Ніякому разі не спалювати, не відправляти його в сміттєвий бак.
По-сьоме, якщо ви ще не знайшли свого супутника життя, а заміж дуже хочеться, то переступіть через новий віник дев'ять разів. Після чого підметіть ним підлогу. Торжество з приводу весілля не змусить себе довго чекати.
По-восьме, якщо у вашому будинку почали відбуватися дивні речі, то пропаде що-небудь, то розіб'ється, постукайте віником по порогу три рази. Наші предки вважали, що відбувається це від того, що чужий домовичок забрався в ваші покої і пустує, а зазначений вище спосіб допоможе його прогнати геть.
Притримувавшись цих правил обов’язково все буде гаразд.
Колись кожна українська господиня мала в хаті оберіг, який гарантував її родині палку любов, купу здорових діточок, добробут і захист від злих сил. Молодички робили його самі. Нині оберіг можна купити в сувенірній крамниці, а можна й виготовити власноруч. Для цього згодиться солоне прісне тісто, сушені гриби та ягоди, квіти, крупи… Їх треба просто прикріпити до вибраної вами основи.
Отож, за основу можна брати:
мініатюрний віничок, перевернутий догори ногами, – як оберіг від нечистої сили;
солом’яний постолик, що вказує – у хаті є домовичок-захисник;
декоративна коса – як символ безконечності та безперервності роду;
дерев’яна ложка – як втілення достатку і гостинності господарів.
Якщо вам нічого не сподобалося, пошийте мішечок з льону чи мішковини, наповніть ватою чи крупою і перев’яжіть червоною стрічкою. Щоб оберіг міцно висів на стіні, відразу ж прикріпіть до нього петельку або гачечок.
А тепер спробуйте прикрасити основу. 
Соняшникове насіння символізує енергію сонця й приваблює до хати цікавих людей,
кетяги калини – жіночу красу,
бобові – фізичну силу,
рисові зернята – мир у хаті,
хвойні шишки – символ досягнення мети,
льон – від вроків та порчі,
часник – від нечистої сили,
кукурудза – символ здоров’я у дітей,
цибулина – від сліз.
Можна використовувати лікарські трави – шавлію, м’яту, ялівець – як символ міцного здоров’я.
Гарбузове насіння – символ плодючості та безперервності роду, лаврове листя – довголіття.
Вішають оберіг над вхідними дверима.




Створюючи обереги, треба додержуватися певних правил.
Правило перше. Найкращий оберіг – виготовлений руками близької вам людини: мами, сестри, дітей, коханих. І навпаки: не вішайте у хаті оберіг, подарований недоброзичливцем.
Правило друге. Складники для оберегів підбирайте обережно: часто матеріал, що пасує вам, протипоказаний тим, кому ви його створюєте.
Правило третє. Створюючи оберіг, постійно думайте про ту людину, для якої ви це робите, уявляйте її образ, відчувайте її енергетику, потреби, настрій.
Отже, так як головним домашнім оберегом вважається віничо і з його допомогою можна вберегти дім від негативної енергії, то створимо свій оберіг…
Перед тим як приступати до роботи, важливо врахувати деякі нюанси. Головне правило виготовлення: мітлу робить одна людина в хорошому настрої. Також доведеться визначитися, чим прикрасити виріб, щоб вона приносила людям користь. На прутики вироби прикріплюють спеціальні фігурки і символи, які мають певне значення.
Можна взяти  будь-які сухоцвіти, з'єднати  гілочки разом, щоб у своїй сукупності вони придбали форму віника. Це можуть бути будь-які висушені квіти, а також стебла злакових культур, які символізують достаток у домі. Ви навіть можете зробити свій віник з гілочок лаврового листа, що вже буде означати успіх і славу для вашої персони. Тепер прикрасьте ваш оберіг, як вам подобається. Можете розмістити на ньому композицію з різних символів:
- безсмертник - довголіття;
- будяк - від злих духів;
- квасоля, горох - згода і взаєморозуміння;
- кукурудза - лад в сім'ї, здорові діти;
- перець, редька і часник - позбавлення від нечистої сили;
- монети - фінансове благополуччя;
- будь-які красиві квіти - виконання бажань;
- фігурка будинку - затишок, сім'я.
Отримана композиція з різних символів прикріплюється на віник клеєм, або прив'язується нитками. Якщо ваш оберіг розташований мітелкою вгору, значить, він буде примножувати ваш достаток, іншими словами, залучати гроші у ваш будинок. Якщо ж його волоть розташована вниз, то він буде виносити сварки з вашого житла, а також виганяти злих духів.
Також  використовують такі прикраси, які мають символічне значення:
  • Будиночок з солоного тіста. Його повинен зліпити господар будинку. Така фігура характеризує домашнє тепло і затишок.
  • Мішковина (маленький шматок). Має значення достатку.
  • Зерна бобові або пшениці. Ними прикрашають для поліпшення фінансового становища. Зерна символізують достаток.
  • Червоний висушений перець. Його використовують, якщо в будинку є чоловік. Вішати таку прикрасу важливо для підтримки чоловічої енергетики і здоров’я.
  • Плоди шипшини. Ними прикрашають новий талісман, якщо в будинку є жінки. Шипшина — кращий амулет для дам. Він сприяє збереженню природної краси і привабливості.
  • Насіння соняшника. Символізують дитяче здоров’я.
  • Зерна кукурудзи. Символізують продовження роду.
  • Зубчик часнику. Його важливо повісити для захисту житла від злих сил.
  • Лавровий лист. Супроводжує удачі.
  • Декоративний лапоть, сплетений з соломи.
  • Паперовий календар. Його використовують, щоб в сім’ї панував добробут.
  • Горіх. Символізує родючість.
Використовувати можна як весь комплект прикрас, так і їх частину. Головне — вішати за допомогою ниток тільки ті вибрані аксесуари, які вважає потрібними сама людина. Тільки так віники обереги будуть сильними талісманами в будинку, додадуть житлу нові фарби, підкресливши декоративні особливості.



Додатково:
Можна придбати або зробити своїми руками і спеціальний обрядовий віник.
В якості основи для майбутнього оберега можна взяти малярську кисть. Щоб її закінчення стало твердим і було зафіксовано в формі розкритого віяла, ворсинки необхідно змастити клеєм ПВА і залишити його сохнути, притиснувши важким предметом.
Отриману основу для майбутнього оберега можна пофарбувати. Фарбу вибирайте таку, щоб згодом, при дотику до віником, на ваших руках не залишалося слідів.
На ручку заготовки пов'яжіть атласну стрічку. Краще зупиніться на червоному кольорі, він відмінно захищає від недобрих поглядів і помислів.
На отриманому віялі розміщуємо заздалегідь підготовлені предмети: будинок, мішечок, злаки і крупи, постоли, монети та інше.


Звичайний новий невеликий віник стане оберегом житла при правильному його декоруванні. Головне — дотримуватися загальних рекомендацій по його виготовленню і правильно вішати віник оберіг.

Кожен символ на вінику має певне значення для господаря і сприяє виконанню його бажань. Такий аксесуар в будинку допоможе залучити удачу, захистити мешканців від негативної енергетики і залучити гроші.

14.05.2020 р.


Домовичок.






Домовичок символізує благополуччя в будинку і охороняє оселю від нечистої сили. Для його виготовлення вам знадобиться: шматочок лляної тканини або мішковини; нитки; синтепон, вата або тирса для заповнення; гудзики. Розмір домовичка може бути будь-яким. Вам необхідно зшити тулуб і голову, набивши їх ватою або синтепоном або тирсою. З'єднайте тулуб з головою нитками. Домовичку потрібно зробити бороду і вуса, для яких підійде біла пряжа. Підберіть і прикріпіть гудзики, відобразивши очі, ніс і рот. Ноги і руки домовичка можна зробити з дерев'яних паличок, а також з шишок, які, до речі, символізують успіх у справах.
Якщо ви для свого оберега виготовили ніжки і ручки з дерев'яних паличок, тоді можна надіти на них взуття і рукавички. На голову домовичка можна зшити ковпак або будь-яку іншу шапочку. Найважливіше, що ви повинні пам'ятати, що ваш оберіг для дому повинен бути прикрашений. У цьому випадку найбільша увага приділяється шапочці (ковпака) домовичка. Також можна прикрасити мішечок за його спиною, якщо ви вважали за потрібне його прикріпити. Для прикраси використовують монети, зерна, будь-які квіти і т.п.
Тепер ви знаєте, як можна змайструвати обереги для будинку своїми руками.



Ось так ви можете прикрасити свій дім та водночас оберегти його від недоброго.



18.05.2020 р.
Виготовлення композиції на щорічний обласний заочний конкурс «Природа України очима дітей Хмельниччини», який проводиться з метою формування екологічної культури, розвитку естетичних здібностей засобами художньої творчості, а також популяризації природоохоронної роботи, сприяння розвитку екологічної освіти та поширення екологічних знань. Цього року Конкурс проходить під гаслом «Сміття зберемо природу збережемо».
Для виготовлення нашої композиції знадобляться матеріали: гіпс, вода, резинова рукавичка, пластиковий контейнер для заливки платформи, модулін, гарячий клей, штучні квіти, дрібні деталі для сміття.
Спочатку робимо заготовку руки. Замішуємо гіпс, заливаємо в рукавичку і потрібно почекати поки наша заготовка висохне. Далі заливаємо платформу і ставимо в неї готову руку.
Потім суху заготовку прикрашаємо квітами з тієї сторони де природа ніби захищена людською рукою. А з іншої сторони кріпимо з допомогою гарячого клею різного роду сміття.
Наша композиція готова і має ось такий вигляд.









20.05.2020 р.

Робота з сірниками.

Історія походження сірникарства. Методи роботи з сірниками. Інструменти.



Історія виникнення сірника
Перші сірники з'явились в 30-х роках XIX ст. ... Виготовлені таким способом голівки сірників легко запалювалися від тертя об шорстку поверхню. Перші безпечні сірники почали виробляти у Швеції в 1855 р. Від того вони дістали свою першу назву «шведських сірників».
Сірни́к — тонка дерев'яна паличка з голівкою із легкозаймистої речовини, що загоряється від тертя. Призначена для запалювання вогню. Сірники зазвичай виготовляють з деревини або іноді з грубого паперукартону. Дерев'яні сірники продають у коробках, а паперові сірники — у пакетиках або книжечках. На одному кінці сірник має голівку, вкриту запалювальною речовиною та енергетичним окисником.
Є два види сірників: запалювальні й спеціальні. Запалювальні сірники бувають безпечного типу — такі, що запалюються тільки від тертя об намазку сірникової коробки. Інший тип сірників всюдизапальні — такі, що загоряються від тертя об будь-яку шорстку поверхню і мають у складі сірникової головки сульфід фосфору. Іноді до складу сірникової голівки додають речовини, що понижують її водопроникність, — параформальдегід, танін та ін. (їх застосовують у місцевостях з гарячим вологим кліматом). Запалювальні сірники дерев'яного та квадратного типу виготовляють у країнах Європи. У СШААнглії та деяких інших країнах — їх виробляють з картону і випускають у коробках, а також у вигляді книжечок; рідше виготовляють воскові сірники.
Спеціальні сірники — це термічні сірники, що дають під час горіння високу температуру; сигнальні, під час горіння яких утворюється яскраве кольорове полум'я; фотографічні, що замінюють магній при фотографуванні, та штормові, що не бояться вологи й горять на вітрі та під дощем.
Сірники — найпростіший та найдоступніший матеріал для творчості. Це головний матеріал для занять матчворком. Сірники найчастіше виготовляють із м’яких порід деревини: сосни, ялини, смереки, ялиці, використовують також осику, липу, тополю. Основним центром виробництва сірників в Україні з 1850 р. був Львів, згодом і Чернігів. Нині виробниками сірників є ДП Рівненська сірникова фабрика та ТОВ Українська сірникова фабрика, ТОВ «Градієнт-Плюс» м. Дніпропетровськ. Також сірники виробляють у країнах близького зарубіжжя: Росії, Білорусі.
Пере початком роботи сірники слід відсортувати, видалити криві, поламані. Для занять матчворком використовують також зубочистки, палички для шашлика та морозива. Якщо виріб виготовляють способом склеювання, то використовують клей ПВА. Цей клей високої якості, легко заповнює тріщини та щілинки, швидко сохне й стає прозорим після висихання. У разі склеювання двох дерев’яних поверхонь сполучення буде міцнішим, якщо використати як наповнювач для клею вату. Для цього змащують клеєм поверхні, що з’єднують, кладуть на одну з них тонкий шар вати так, щоб він просочився клеєм, і затискують деталі, які склеюють. Після висихання клею вату, що виступає по краях, обрізають. Для виготовлення багатьох виробів способом склеювання основою для роботи зазвичай є картон. Це може бути поліграфічний картон або картонні коробки. Не можна використовувати гофрований картон. Цупкий картон можна застосовувати як підкладну дошку. З цією метою також використовують шматочки фанери, пластмасові дощечки для ліплення, спеціальні дизайнерські килимки з високоякісної самовідновлювальної гуми. На таких килимках нанесено лінії, як на міліметрівці. Ними дуже зручно користуватися під час нарізання сірників певної довжини. Для нарізання сірників потрібно мати певні ріжучі інструменти. Це можуть бути спеціальні ножі з висувним лезом або ножі, виготовлені самотужки. Також можна використовувати канцелярські ножі чи леза. Дрібні деталі зручно брати й тримати пінцетом, можна використовувати як медичні, так і косметичні пінцети. У пригоді стануть пензлики для малювання та клею. Для зручної роботи з пензликами можна виготовити нескладну підставку під пензлики з порожніх сірникових коробочок. Перед опоряджувальними роботами поверхню виробу добре шліфують дрібнозернистим наждачним папером. Шліфують дерев’яні поверхні наждачною шкуркою тільки уздовж волокон деревини, тому що від поперечного шліфування залишаються подряпини.
У разі виготовлення виробів із сірників без склеювання зручною підставкою для роботи може стати коробочка з-під СD-диска. Часто під час збирання кубика (основи конструкції подібних виробів) використовують великого розміру монетку. Для декорування виробів можна використовувати різноманітні підручні матеріали. У пригоді стануть шматочки дрібної сітки, кольорова фольга, пайєтки, тасьма під золото або срібло, кольорові шовкові стрічки, маленькі ґудзики, природний матеріал тощо. Та які б не були пристосування чи інструменти, треба пам’ятати найголовніше: без умілих людських рук усі інструменти мертві. Виготовлення виробів із сірників можна вважати видом мистецтва. Адже руками професіональних майстрів створюються унікальні речі, що дивують своєю надзвичайною складністю й одночасно простотою ідеї. Майстри, які досягли справжніх висот, можуть зробити із сірників що завгодно: палаци й храми, будиночки й цілі міста, старовинні вітрильники й суперсучасні машини, літаки й навіть космічні кораблі та ще багато чого.

Майстер-клас по виготовленню годинника із сірників без використання клею



Інструменти та матеріали:
- Підставка (коробка з-під компакт-диска);
- Монетка;
- Сірники та (або) зубочистки.

Покрокова інструкція виконання:

Крок 1. Для цієї саморобки необхідно провести дуже велику попередню роботу. Спочатку потрібно зібрати дванадцять стандартних кубиків з сірників (див. саморобку «Теремок», кроки 1-11).


 Крок 2. Із сірників з головками, наприклад, червоного кольору на чотирьох кубиках викладіть числа 3, 6, 9 і 12, як показано на фото.


Крок 3. З одного кубика побудуйте будиночок з високим дахом. Відмінність високого даху від звичайної лише в тому, що вкладається більша кількість горизонтальних сірників і похилі сірники голівці не перехрещуються. На лицьовій стороні для зміцнення будиночка можете викласти будь-який малюнок, вставляючи сірники наскрізь.


 Крок 4. На двох кубиках побудуйте по півдаху - на одному праву половину, на іншому ліву. З лицьового боку також викладіть небудь малюнок, вставивши зміцнюючі сірники з червоними сірчаними головками наскрізь.


Крок 5. З'єднайте стерженьками кубики з цифрами з п'ятьма порожніми кубиками у вигляді циферблата на годиннику. Будиночок з високим дахом поставте на будиночки, у яких по півдаху, за допомогою сполучних стерженьков сірників, як показано на фото, і прикріпіть цю конструкцію до циферблату.


Крок 6. Єдині деталі, для виготовлення яких буде потрібно крапелька клею, - це стрілки. Склейте велику і маленьку годинникові стрілки, як показано на фото. У центральний кубик циферблата вставте не до кінця дев'ять кріпильних цілих сірників. Вставте між ними стрілки годинника.


 
Ось годинник і готовий!





21.05.2020 р.

Майстер-клас по виготовленню теремочку із сірників без використання клею



Інструменти та матеріали:

- Підставка (коробка з-під компакт-диска);
- Монетка;
- Сірники та (або) зубочистки.


Покрокова інструкція виконання:

Крок 1.
 Відберіть рівні, з чіткими гранями сірники. Покладіть перед собою коробку з-під компакт-диска - вона послужить підставою для будівництва теремочку. Два сірники покладіть один до одного паралельно - на відстані трохи менше, ніж довжина сірники.


 Крок 2. Зверху покладіть ряд з восьми сірників перпендикулярно нижнім. Важливо, щоб сірники лежали рівно, а краї нижніх повинні трохи виступати.








Крок 3. Покладіть другий шар настилу з восьми сірників - перпендикулярно попередньому. Сірники, які лежать між крайніми, не обов'язково повинні мати рівні відстані між собою, але буде легше, якщо ви відразу розташуєте їх рівно.



Крок 4. Починайте робити стіни. Для цього побудуйте конструкцію, що нагадує колодязь, з семи рядів. Дуже важливо зробити стіни рівними, інакше виріб може не вийти. Головки сірників колодязя повинні розташовуватися по колу.

Крок 5. Обережно викладіть на стіни колодязя настил із восьми сірників. А напрямок сірників у верхньому настилі має бути перпендикулярним до напрямку сірників нижнього настилу.

Крок 6. Перпендикулярно спичкам верхнього настилу покладіть новий настил із шести сірників: два крайні сірники можна буде додати пізніше. Зверху по центру обережно покладіть монетку і злегка притисніть її пальцем для більшої стійкості конструкції. Вставте по краях будиночка кутові сірники головками вгору. Кожна сірник повинна пройти крізь верхній та нижні настили і впертися в підставу.

Крок 7. Дуже обережно вставте сірники уздовж стін по периметру. Якщо сірник не проходить до підстави, то сірники нижніх настилів потрібно розсунути інший сірником або зубочисткою. При цьому постійно притискайте пальцем конструкцію і стежте, щоб вона не з'їхала з нижніх сірників.


 Крок 8.  Після того як остання сірник встане на місце, стисніть стіни кубика пальцями до центру і приберіть монетку. Якщо все було зроблено правильно, кубик не розвалиться.



 Крок 9.  Тепер візьміть кубик в руки (на підставі залишаться чотири сірники) й обтисніть його зі всіх боків. Втисніть сірники, які йшли по периметру, до кінця так, щоб вони притискали головками настил. Одержаний квадрат з головок сірників буде служити фундаментом для теремочку. Переверніть кубик і поставте його на фундамент.


 Крок 10. Між стирчать кінцями сірників вставте вертикально сірники головками вгору - це вертикальний шар стін.


Крок 11. Тепер викладіть горизонтальний шар стін. Тут сірники повинні розміщуватися по колу, як при побудові колодязя, й голівки сірників мають чергуватися з їхніми кінцями. А після того, як всі сірники будуть вже вставлені, втисніть головки горизонтальних сірників так, щоб вони притиснули сірники сусідньої стіни.

Крок 12. Вставте в кутові отвори чотири сірники, проте не до самого кінця, а лише до половини. Також вставте бракуючі дві крайні сірники верхнього настилу.

Крок 13. Для зведення даху висуньте сірники вертикального сло стін вгору так, як показано на фото. Можна допомогти собі, виштовхуючи сірники знизу інший сірником.

Крок 14. Тепер починайте укладати сірники між висунутими перпендикулярно верхньому настилу кубика і чергуючи напрямок сірників. Рухайтеся від країв до середини - спочатку по дві, а потім по чотири, далі по шість й по вісім сірників у двох середніх рядах.


Крок 15. Між сірниками, які стирчать вертикально, вставте сірники настилу даху головками до середини так, щоб головки сірників лівого і правого настилу даху утворили зверху замочки. Притисніть настил даху по колу голівками сірників бічних стін, натискаючи на них пальцем. Чотири цілі сірники вставте в дах - це буде труба. Половинками сірників викладіть в стінах теремочку вікна та двері.



Ось теремочок і готовий!

25.05.2020 р.

Майстер-клас по виготовленню млина із сірників без використання клею

Інструменти та матеріали:

- Підставка (коробка з-під компакт-диска);

- Монетка;

- Сірники та (або) зубочистки.

Покрокова інструкція виконання:
Крок 1. Цей метод трохи відрізняється від традиційного збору кубика. На підставу, коробку з-під компакт-диска, покладіть паралельно два сірники. На них зверху навхрест - два ряди сірників по сім штук кожен, як на фото.



 Крок 2. Тепер викладіть колодязь із семи рядів. Головки сірників повинні розташовуватися по колу. Намагайтеся, щоб стінки колодязя були рівними.


Крок 3. Покладіть зверху два ряди по сім сірників перпендикулярно один одному так, щоб головки сірників дивилися в різні боки в порівнянні з нижніми рядами. На них покладіть монетку і, притискуючи її пальцем, вставте сірники по кутах, а потім по периметру наскрізь дощенту.


Крок 4. Приберіть монетку. Підіжміть пальцями кубик з усіх сторін. Втисніть головки сірників, щоб вони добре тримали верхній настил із сірників. Переверніть кубик фундаментом вниз.


Крок 5. По периметру вставте неглибоко сірники головками вгору. У вас вийде квадрат шість на шість сірників.


Крок 6. Навколо цих вертикально стоячих сірників укладіть колодязь за традиційною схемою заввишки в шість рядів, як показано на фото.


Крок 7. Тепер перекрийте колодязь двома рядами сірників (перший - сім, другий - п'ять сірників), розташованих перпендикулярно один одному. Перевірте, щоб головки сірників цих рядів дивилися в інший бік щодо нижніх рядів сірників цього кубика.

Крок 8. Додайте у верхньому ряду по одному сірнику по краях.



Крок 9. Тепер акуратно побудуйте колодязь висотою в сім рядів. Вийде надбудова. Закрийте колодязь зверху двома рядами сірників по сім штук кожен і покладіть в центрі монетку.


Крок 10. Притримуючи монеткою конструкцію, вставляйте вертикально по периметру сірники головками вгору. Пам'ятайте, що у вас немає підстави, куди могли б упиратися сірники, тому стежте, щоб вони не провалювалися. Коли вставите всі вертикальні сірники, приберіть монетку і підіжміть всі сторони кубика.

Крок 11. Добудуйте середній кубик, щоб він по ширині був такий же, як і крайні, інакше кажучи, додайте йому стін. Вставте цілі сірники наскрізь у двох нижніх кубиках для зміцнення конструкції, як показано на фото.


Крок 12. Зверху вставте на половину довжини по периметру сірники квадратом шість на шість. Укладіть горизонтальні ряди сірників - три по краях і п'ять між середніми сірниками. Похилі сірники вставте, як у кроці 15 поробки «Теремок». Притисніть головками вертикальних сірників. Вийшла дах.


Крок 13. У верхній кубик з лицьового боку вставте дев'ять цілих сірників (але не до кінця) для кріплення лопатей млини. А в бічну стінку наскрізь вставте дві цілі сірники для зміцнення конструкції.


Крок 14. Акуратно вставте в кріпильний квадратик по дві цілі сірники з кожного боку, а на кінцях вставте розпірки з шматочків стерженьков. Таким чином, у вас вийшли лопаті.



Крок 15. У дно нижнього кубика вставте кубиком чотири на чотири цілі сірники до половини. Між ними під нахилом вставте по два сірники з кожного боку і поставте млин.


Ось млин і готовий!

27.05.2020 р.

Малювання

Історія малюнку. Малюнки первісних людей. Техніки малювання. Види малюнків.

Малю́нок — мистецтво зображення якогось предмета, візерунка, портрета або явища на площині різноманітними художніми техніками (олівецьперофарби тощо). Малю́нком також називають витвір такого мистецтва, зазвичай на папері, хоча малюнки створюють як на недовговічних поверхнях (палицею на піску), так і на довговічних (мідяніцинкові дошки-матриці для друкування гравюр тощо).
Пе́рвісне мисте́цтво — мистецтво, що склалося в умовах первісного суспільства в процесі трудової діяльності людини. Виникло близько 30 тис. років тому, за доби